Знищення Одеського Морвокзалу внаслідок російського ракетного удару 25 вересня 2023 року потрясло все місто. Одночасно з морвокзалом було суттєво пошкоджено будівлю дев’ятнадцятиповерхового готелю «Одеса», який закрився ще за часів Януковича і відверто кажучи, не дуже подобався одеситам, оскільки закривав краєвид на Одеську затоку, до того ж довгі роки стояв безхазяйним. Зараз майбутнє цієї будівлі стало ще більш невизначеним. ElitExpert постарався розібратися у всіх перипетіях долі цієї нещасливої будівлі.
Ідея появи в Одесі готелю світової мережі виникла ще у середині 1990-х років.На той час, після розвалу Радянського Союзу та ліквідації популярної морської лінії Одеса-Крим-Кавказ, існувала необхідність у новій концепції туристичного та круїзного відпочинку для залучення туристичних потоків.
У 1996 році тодішнє керівництво Одеського порту звернулося до Одеського інституту інженерів морського флоту (нині Одеський національний морський університет) з проханням розробити план розвитку туристичного бізнесу в порту. ВНЗ розробив проект у стилі традиційної західної моделі «аеропорт-готель-судно». Особливість круїзного бізнесу полягає в обслуговуванні великої кількості людей, які прибувають із різних міст, яких потрібно розмістити, бажано, в одному готелі. В Одесі вже були аеропорт та морський порт, проблем з кораблями не передбачалося, але були відсутні готелю відповідного рівня комфорту та місткості, близькі до порту. Згідно з висновками фахівців інституту, новий готельний комплекс міг стати ключовим елементом щодо розвитку туристичного бізнесу в Одеському порту.
Ця ідея припала до душі керівництву порту – і необхідний дозвіл від Міністерства транспорту України було отримано у 1998 році.
Пропозиція з будівництва була надіслана компанії-забудовнику, яка стверджувала, що вона вже має досвід створення аналогічних комплексів у Києві. Так як управління готельними комплексами не входило до спектру основних послуг порту, адміністрація порту висунула вимогу: будівельна компанія повинна інвестувати 20% власних фінансових коштів у будівництво і після завершення процесу має знайти оператора для управління комплексом. Компанією, яка взялася за будівництво, стало ТОВ «Бруклін-Київ», яке володіє вантажними, зерновими та контейнерними терміналами в Одеському порту і яке у найкращі роки належало до 40% від усього обсягу послуг, що надаються портом.
Головний акціонер цієї компанії — бізнесмен та екс-губернатор Одеської області Володимир Немирівський, який також володіє заводом «Стальканат» та часткою у банку «Південний».
Запланований бюджет для майбутнього готельного комплексу був оцінений у 24 мільйони 700 тисяч доларів США, з яких 80% повинні були бути надані портом, а частину, що залишилася, вніс «Бруклін-Київ» із власних коштів.
Порт, не маючи нагоди незалежно вкласти близько 20 мільйонів доларів у будівництво, отримав необхідні кошти з державного бюджету.
Як згадувалося раніше, на компанію-забудовника покладалася відповідальність щодо пошуку оператора для майбутнього готелю. У цій ролі Володимир Немирівський залучив компанію Kempinski Hotels. Будівництво готелю йшло інтенсивними темпами, і вже 1 квітня 2001 року, у день одеського фестивалю «Гуморина», будівля була відчинена.
Новому готелю було надано статус п’ятизіркового, а на його фасаді блиском виблискувала табличка Kempinski. Проте радість нового оператора була короткочасною. Очікуваний потік туристів та іноземних кораблів із заможними мандрівниками так і не з’явився, а спроба включити територію, на якій розташовувався готель, у вільну економічну зону також зазнала невдачі.
Зрештою, вже через дев’ять місяців після відкриття, взимку 2002 року, Kempinski Hotels вирішив розірвати договір достроково і залишив проект.
Щодо 20-відсоткової частки у готелі, яка належала “Бруклін-Київ”, то вона була розділена порівну між двома одеськими підприємцями: Олександром Галицьким (братом екс-глави Держслужби зайнятості Володимира Галицького) та Семеном Сухановим. ТОВ «Цезар», що їм належить, стало новим співвласником готелю. У березні 2002 року між ТОВ «Цезар» та ДП «Одеський морський торговельний порт» було підписано договір про спільну діяльність на строк до 30 грудня 2004 року. Згідно з цим документом, прибуток від спільної діяльності мав розділятися між учасниками відповідно до розміру їхніх вкладів, і таким чином ТОВ «Цезар» отримало повний контроль над колишнім готелем «Кемпінські», який тепер був перейменований на «Одесу».
Після закінчення терміну договору, 2005 року, ТОВ «Цезар» подало позов до суду до ДП «ОМТП». У позові йшлося про те, що сторони не змогли досягти угоди щодо використання спільного майна після закінчення договору, що нібито порушило права ТОВ «Цезар» як співвласника.
Зрештою судові розгляди завершилися мировою угодою, відповідно до якої обидві сторони погодилися на використання та експлуатацію загального майнового комплексу готелю «Одеса» протягом 49 років.
У 2010 році після приходу до влади «донецького клану» почалися конфлікти навколо готелю «Одеса». Борис Колесніков, тодішній міністр транспорту, стверджував, що готель окупувала місцева мафія і держава не отримує жодних вигод від неї. Наслідками стали скасування мирової угоди 2005 року та кримінальна справа стосовно начальника порту Павлюка.
У результаті у вересні 2011 року Вищий господарський суд скасував рішення про передачу Одеським морським торговим портом готелю «Одеса» у користування третім особам та повернув його до управління державою. Після цього,17 грудня 2011 року,готель був закритий під приводом відсутності прибутку, і стояв покинутим aж до сьогоднішнього ракетного удару.
В кінці 2012 року було затверджено новий договір між Одеським морським торговим портом та новою компанією — «Прем’єр Інтернешнл», яка мала намір керувати готелем. Однак, оскільки компанія належала Олександру Бабакову, колишньому віце-спікеру Держдуми РФ, договір у результаті розірвали в 2014 році на тлі початку війни, і з того часу готель залишався покинутим і без будь-яких перспектив у майбутньому.
До того ж, швидке і, можливо, неякісне будівництво призвело до того, що за роки простою готель повністю занепав, системи життєзабезпечення вийшли з ладу, і тепер він представляв лише тінь своєї колишньої пишноти — обвалилися фасадні конструкції, вийшли з ладу системи водопостачання, каналізації, теплопостачання, вентиляції, і т.д. Вмираючий готель перетворився на пам’ятник безгосподарності.
У 2015 році одеситам пообіцяли, що готель запрацює після реконструкції, проте обіцянки так і залишилися невиконаними. Ситуація зрушила з мертвої точки лише у 2020 році. Відомий одеський бзнесмен Андрій Ставніцер вирішив реконструювати готель: саме він викупив 20% у приватних інвесторів і вже під час війни закривав угоду з державою.
«Цей готель — пам’ятник роздовбайству і несмаку — не подобався мені так само, як усім одеситам, тому я мріяв його нарешті реконструювати. Мріяв про це я давно, проінвестував мільйони доларів, викупив частку у приватних інвесторів і, незважаючи на війну, закривав угоду з державою. Ініціював концесію всієї території пасажирського Морвокзалу, знайшов партнерів, які готові були зі мною інвестувати у будівництво зони, яка не поступається Барселоні чи Копенгагену. Навіть підібрав уже кілька світових урбаністів та архітекторів… Все буде. Все відбудуємо. Не дочекаєтеся, тварюки. В Одесі буде красиво«, — написав сьогодні бізнесмен у Фейсбуці.
Зараз виникає безліч питань щодо подальшої долі готелю. Чи зможе він бути відновлений і хто візьме на себе фінансову та юридичну відповідальність за це, враховуючи, що державі належить 80% майна?Крім того, пам’ятаючи про складну історію об’єкта, знайти відповіді на ці питання може бути так само складно, як і вирішити, що робити з самою будівлею.
Щоб завжди бути в курсі найважливішого, читайте нас у Telegram
