Християнський БФ «Добрий Самарянин» є однією з найстаріших благодійних організацій Одеси – він був заснований у далекому 1992 році і за три з лишком десятиліття змінив на краще життя десятків тисяч людей.
Втім, діяльність фонду виходить далеко за межі надання безпосередньої фінансової чи гуманітарної допомоги – благодійники активно працюють над створенням культурно-просвітницьких та важливих соціальних проектів. Про те, що конкретно представляють ці проекти, і про проблеми, з якими стикаються волонтери, ElitExpert поговорив з Наталією Тереховою, керівником гуманітарного штабу фонду в Одеської області.
ПРО РОБОТУ В ШТАБІ ТА ПРО СЕБЕ
У 18 років я прийшла у фонд як волонтер і вже не пішла звідси. Тут же познайомилася із чоловіком, виростила двох дітей. Старший син працює у міжнародній компанії, яка допомагає фонду фінансово.
Втоми від волонтерської діяльності я не відчуваю. Саме в моєму випадку – це місія життя. Я знаю, що маю цим займатися, плюс — у мене це виходить. Я можу працювати із партнерами, можу працювати з людьми, це моє.
Гуманітарний штаб в Одесі відкрито три дні на тиждень: понеділок, середа та п’ятниця. Зазвичай до нас по допомогу звертається близько 500 осіб на день, ми надаємо фінансову підтримку та продуктові набори.
Коли фонд тільки починав роботу, його перші кроки були спрямовані на підтримку інтернатів, потім ми допомагали ув’язненим і так далі, і так далі. Зараз наш фонд значно розширився та налічує 63 філії в Одеській, Миколаївській, Херсонській та Харківській областях.
Я очолюю гуманітарний штаб на Одещині та займаюся розробкою різних соціальних проектів. А проектів у нас багато – буквально щодня з’являється щось нове.
Наведу приклад — через те, що з роками коло спілкування в Одесі розширюється, розширюється і наша сфера допомоги. Наприклад, колись ми відкрили у Маяках дитячий табір, а у 2014 році переформатували його під прийом переселенців, бо щотижня до нас приїжджало по 50 людей. У нас не було в цьому проекті жодного державного фінансування, але ми й не чекали на це, взяли все навантаження на себе, створили там господарство, теплиці, виграли грант на цей проект. У нас там були навіть корови та кози, а хлопці з рідкісними професіями – ювеліри, наприклад, змогли самі заробляти, бо ми купили їм верстати. Також формували з переселенців бригади для робіт на Одещині.
ПРО ЩОДЕННІ ПРОЕКТИ ФОНДУ
Окрім дуже важливого проекту «Мами в сукнях», зараз ми організовуємо поїздку до США на три тижні для сімей з дітьми, які втратили батьків. Це дасть їм можливість відволіктися, пройти лікування та просто змінити обстановку. У США на них чекатимуть сім’ї, які візьмуть на себе турботу про них щодо фінансів, здоров’я та освіти.
Цей проект реалізовувався по всій Україні, крім Одеси, і тепер нарешті до нього приєдналася і наша команда. Партнери цього проекту – наші друзі у США, міжнародна місія АЙМАСИНГ, які відправили до України 53 контейнери гуманітарної допомоги з початку війни.
Співпраця з ними розпочалася ще у 2012 році, коли ми разом реалізовували дитячі програми в інтернатах. І ось зараз ми запустили новий проект – релокацію дітей у США під час війни.
На найближчій зустрічі із цими сім’ями ми обговоримо деталі. Спочатку було 50 заявок, але на жаль, у багатьох дітей після втрати батька посилилися захворювання, спричинені стресом, такі як панічні атаки, епілепсія, діабет, адже всі захворювання на нервовому ґрунті дуже загострюються, тому поки що точну кількість учасників ми не знаємо.
Ще один наш сьогоднішній проект – «Секрети активного довголіття». Ми вже сформували групу бабусь та дідусів 60+ і робитимемо для них нестандартні зустрічі за участю психолога, юристів та соцпрацівника. Ідея – подружити їх між собою, надати психологічну підтримку, пояснити, як реагувати на тривоги тощо. Юристи опрацюють із ними вирішення їхніх проблем з питань виплат, пенсій, юридичної допомоги та інших моментів. Наша мета, в ідеалі, щоб через два місяці учасники цієї групи вирішили всі свої питання, потоваришуючи та «перезавантажившись».
Ще раніше ми робили проект «Школа професій» для 70 підлітків-переселенців за чотирма напрямками, два з яких досі працюють. Це були майстер-класи з манікюру, кулінарії, перукарського мистецтва тощо. Кожній людині ми подарували набір для діяльності у своїй сфері.
А зараз підлітки навчаються працювати по дереву: для цього ми маємо обладнану майстерню. Курс розрахований на три роки, зараз займається 12 дітей. Це діти, які не мають батьків, тому в особі викладача вони отримують і наставника, і чоловіка, який їм допомагає та підтримує в житті.
Другий напрямок – це футбол. Вже сформовано сильну команду з дітей 10-11 років, при цьому ми знайшли фінансування та будуватимемо власне футбольне поле для тренувань.
ПРО ПОЇЗДКИ НА ЛІНІЮ ВОГНЮ
Це небезпечно, але до всього звикаєш. Ми постійно возимо допомогу до прифронтових районів, щонайменше раз на тиждень їдемо до «гарячих точок».
Поки можна було їздити до Каховки, ми встигли допомогти чотирьом місцевим лікарням: був проект від японців на 10.000 доларів, і ми закупили кожній медичній установі саме те, що вони просили.
В Одесі, з тих, хто виїхав із Каховки, утворилася спільнота, нещодавно вони відзначали річницю, ми теж приїхали підтримати їх. Але моя мама досі на окупованій території у Новій Каховці – не хоче залишати рідний будинок.
ПРО ПРОБЛЕМИ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ
На Одещині перебуває близько 360 тисяч переселенців. Але в нас, порівняно з іншими регіонами, жодних умов для них не створено. Ймовірно, місто та область не зацікавлені у тому, щоб ці люди залишилися тут.
Інакше влада створювала б для них якісь гуртожитки, селища, екоферми, все це можна зробити. Але все, що я чую на зустрічах із владою – «а давайте створимо трудові загони, щоб вони їздили працювати на виноградники».
Я думаю, що влада хоче, щоб ці люди йшли через регіон транзитом, тому не «заморочуються» із забезпеченням, облаштуванням. А людям потрібні робочі місця, але ті ж центри зайнятості кажуть, що робота є, але люди до них не йдуть, а приходять до нас. У нас є садок та школа, і загалом ми влаштували 260 соцпрацівників.
ПРО ДОПОМОГУ У МЕДИЧНІЙ СФЕРІ
Ми домоглися того, щоб біля нашого гуманітарного штабу кожен робочий день стояв автомобіль швидкої допомоги. До нас приходять сотні людей, і далеко не всі з них здорові.
Крім того, ми завжди і чаєм напоїмо, і нагодуємо. Загалом у нас все під рукою: і тиск поміряємо, і рівень цукру знизимо, і вакцинацію робили, і тести на ВІЛ та інші хвороби…
Ми активно допомагаємо лікарням, закуповуємо медикаменти, і, за нашими підрахунками, передали вже 1 млн. 600 тисяч упаковок медикаментів за час війни.
До того ж, ми самі в нашому штабі видаємо людям прості медикаменти.
ПРО ШАХРАЇВ І ВІДМОВУ В ДОПОМОГІ
За весь час роботи у нас було лише два випадки шахрайства. Мені зателефонувала людина і каже: «я сиджу в аеропорту, їду, у мене залишилися гроші в гривнях, я хочу перекинути їх якійсь родині, бажано, самотній мамі з дитиною». А потім виявилося, що це шахрай: він зателефонував сім’ї та каже – «я вам купив продуктів на 3000 грн, тільки ви скиньте мені 300 гривень на таксі, і я вам відправлю». Уся ця схема була задумана заради 300 гривень!
Другий випадок, коли чоловік прийшов до нас під виглядом переселенця, ми йому допомогли, а він украв куртку та гроші у нашої прибиральниці.
Щодо моральної дилеми, чи всім треба допомагати – це дуже складне питання. Чи варто допомагати тим, хто приїхав на дорогій машині чи з дорогими прикрасами? Якщо вони не продали машину та прикраси, коли їм було важко, значить, у них є фінанси… Але з іншого боку – а якщо в людини ця машина – єдине, що залишилося?
ПРО ФІНАНСУВАННЯ ФОНДУ ТА РЕПУТАЦІЮ
Ми не маємо постійних спонсорів, які щомісяця оплачують нам зарплату; також ми не можемо розраховувати на 20% відсотків своєї діяльності, як прописано в законі. Незважаючи на наш «солідний» вік, ми трохи божевільні, бо, по суті, ми всі тримаємося на волонтерстві.
Серце нашої місії – це люди. У нас 120 волонтерів, і ми цим дуже пишаємось – це дуже велика волонтерська база.
При цьому дуже важлива наша репутація. Ми щільно працюємо з міжнародними партнерами, які передають нам вантажі, і їх ми фасуємо та розподіляємо по 63 філіях. У кожній філії є соцпрацівники, також нам допомагають церкви – і так ми отримуємо подвійний контроль.
За весь час у нас не було жодного випадку розкрадання чи нестачі – за величезного обсягу роботи! Разом ми створюємо велику силу, яка приносить надію та підтверджує, що добро завжди здатне подолати будь-які перешкоди.
Розмовляла Олена Овчиннікова
