Нещодавно у ЗМІ з’явилася інформація про те, що Міністерство оборони втратило ділянку землі в Одесі. Скандальності цьому факту надає те, що земля Міноборони нібито пішла у власність громадянки Російської Федерації.
Звинувачення дійсно серйозні, тому, для того, щоб ретельно розібратися в цій справі, ми вивчили десятки поданих сторонами документів, з’ясувавши, що ситуація виглядає зовсім інакше, ніж подається у ЗМІ.
Почнемо з того, що кілька років тому прокуратура подавала позов із цього приводу, але Верховний суд відмовив у його задоволенні. Зараз інша прокуратура, нижчого рівня, робить нову спробу “розкрутити” цю справу.
Насправді угода, про яку йдеться, була проведена ще у 2004 році – і на повністю законних підставах— у справі є нотаріально завірена довіреність, видана міністром оборони.
Майновий комплекс, розташований на вул. Промислової 37 в Одесі (зауважимо, що йдеться саме про майновий комплекс, а не про земельну ділянку) було не подаровано, не захоплено, а саме продано. Покупець, ТОВ «Баско», купив об’єкт, а продавець в особі Міноборони отримав за це гроші у розмірі його ринкової вартості.
Потім, 2008 року, частина майна перейшла у володіння ПП “Атлант”.
Що ж до факту продажу об’єкта громадянці Російської Федерації, що під час війни прирівнюється практично до державної зради, це — чиста маніпуляція.
Згідно з інформацією з Реєстру, підприємство «Атлант» є повністю українським, зареєстроване за українським законодавством, а його кінцевим бенефіціаром є не громадянка РФ, а громадянка Сполучених Штатів Америки.
ПОЗИЦІЯ ПРОКУРАТУРИ
Зауважимо, що всі терміни позовної давності у цій справі минули, і вже на цьому етапі тему можна було закрити. Однак тут спостерігається юридичний казус — згідно із законодавством, суд зобов’язаний відмовити у позові, якщо строки давності минули, але не має права відмовити у прийнятті такого позову до розгляду.
На чому ґрунтується позов прокуратури? Відомство стверджує, що начальник Центрального управління МО Дмитро Ісаєнко не мав права підписувати договір купівлі-продажу з боку Міноборони, оскільки його доручення на підписання таких документів було анульовано.
Проте, наявні документи переконливо доводять, що довіреність була дійсна ще півтора роки після угоди — до квітня 2006 року!
Нотаріус, яка запевняла довіреність і її потім скасовувала, надала відомості про те, що Міноборони звернулося до неї за скасуванням довіреності лише 01.04.2006 року. Реєстр довіреностей також свідчить про це.
Отже, угода була проведена у повній відповідності до закону, що підтверджується її повною прозорістю.
Більше того, протягом двох десятиліть після продажу об’єкта Міністерство оборони не робило жодних спроб оскаржити його через суд, що свідчить про згоду військового відомства з умовами договору продажу. За ці десятиліття у Міноборони неодноразово проводилися перевірки та інвентаризації нерухомого майна, які зафіксували, що згаданого об’єкта у їхньому володінні вже немає.
Зокрема, Фонд державного майна офіційно повідомляє, що вже у 2006 році у переліку майна, наданого до Фонду Міністерством оборони, об’єкта нерухомості по вул. Промислова, 37/2 в Одесі, не було. Тобто Міністерству було відомо про те, що це майно вибуло з його власності.
Таким чином можна констатувати, що Міноборони в 2004 році дало згоду на відчуження об’єкта нерухомості, що належить йому, абсолютно офіційно — і з того часу не вважало, що це майно їм належить. Саме Міністерство оборони не зверталося з позовом до суду з цього приводу і тільки прокуратура чомусь намагається влізти в цю справу,знову ініціювавши судовий розгляд проти ГО «Баско» та ПП «Атлант».
НЕДОПЛАТА СУДОВОГО ЗБОРУ
Цікаво, що позов подано прокурорами з тих же підстав і фактів, що й раніше. Новий аспект пов’язаний з оцінкою вартості об’єкта. Прокуратура стверджує, що вартість цього майна становить 697 тисяч гривень, як у договорі 2004 року. Але за 20 років воно набагато зросло в ціні – згідно з офіційною оцінкою майнового комплексу на грудень 2022 року, його вартість вже перевищує 9 мільйонів гривень.
У цьому контексті необхідно зазначити, що, незважаючи на значну розбіжність в оцінках, прокуратура, виступаючи позивачем, сплатила судовий збір у розмірі всього 10,5 тисячі гривень, що становить 1,5% від вартості в 697 тисяч грн.
У свою чергу “Баско” звернувся до суду з проханням про те, щоб прокуратура сплатила судовий збір у 145 тисяч гривень, виходячи з актуальної вартості майна на момент подання позову. Втім, суд відхилив цю вимогу, що вже свідчить про надання прокурору переваги перед іншими особами та надалі може викликати питання про прозорість і справедливість судового процесу.
ДИВНОСТІ СПРАВИ
Незрозумілий інтерес прокуратури до поновлення цієї справи викликає багато питань — особливо враховуючи, що компанія «Баско» належить матері Вадима Чорного, бізнес якого після його смерті атакували рейдери.
Тому не можна виключати, що ця активність пов’язана з новими спробами рейдерів досягти свого. Можливо, вони шукають нових шляхів для реалізації своїх планів, у тому числі намагаючись “воскресити” давно закриті та малоперспективні судові справи проти своїх опонентів.Так що цілком імовірно, що шум, піднятий у ЗМІ, є частиною більш масштабного плану рейдерів із захоплення ще одного підприємства, яке належить родині Чорного.
