У 2020 році відбулись чергові місцеві вибори, які завершили нову адміністративно-територіальну реформу в Україні. Остаточно були сформовані громади по всій країні, утворені нові райони в межах існуючих областей та обрані депутати обласних і районних рад, та рад територіальних громад і їх голови.
Щоб зрозуміти, чим живуть новостворені громади сьогодні, та як працюється головам ОТГ в час війни, «ElitExpert» розпочинає серію інтерв’ю з керівниками громад Одеської області. Перший наш матеріал — про Кілійську міську громаду з півдня області, яку очолює Вячеслав Чернявський. Він народився 1987 року в селі Шевченкове Кілійського району Одеської області, а у 2020 році був обраний головою Кілійської міської громади Ізмаїльського району.
Наше інтерв’ю співпало з розслідуванням, що проводить «ElitExpert» стосовно приватизації ДП «МТП Усть-Дунайськ», розташованого на території громади, тому перше питання стосувалось саме цієї ситуації.
На початку 2023 року в Україні було вперше продано державний морський порт. Проте покупець досі не може вступити в право володіння об’єктом, а Фонд держмайна (ФДМУ), який займався продажом об’єкту з боку держави, досить туманно коментує цю ситуацію…
Ми, як Кілійська міська громада, не маємо жодного відношення до діяльності порту «Усть-Дунайськ» в Кілії. Але загалом, нам відомо про ситуацію, що там склалася. Причина в тому, що на одному портовому причалі працюють три оператори, які між собою періодично конфліктують, що негативно відображається на житті самої громаді.
До війни ситуація в порту була набагато спокійніша, але оберт вантажів не перевищував 50 тисяч тон на рік. Сьогодні ж такий об’єм портові оператори опрацьовують за два тижні, тому й виникають конфлікти та непорозуміння.
Через великі обсяги вантажу, які опрацьовує порт, в громаді руйнуються дороги, по яким до нього рухаються вантажівки із зерном. Щоб хоч якось вирішити ситуацію, за кошти державного бюджету Службою автомобільних доріг була облаштована велика ділянка для паркування вантажівок за містом, але не всі портові підприємці нею користуються, і затори перед портом все рівно виникають.
Щодо самої ситуації з приватизації порту — є така інформація, що в однієї з приватних фірм, яка там працює, на території порту є власність, яка була продана Фондом держмайна разом з державною, а це не дозволяє сьогодні покупцеві порту завершити процес оформлення об’єкту у власність. Тому наразі тривають суди, в яких покупець порту розбирається з іншою приватною компанією щодо її майна. І тільки після врегулювання цих суперечностей покупець державного порту зможе зареєструвати його у власність.
Важливим також є те, що держава продала єдиний майновий комплекс, порт, а земля порту була в постійному користуванні і згідно умов приватизації новий власник зобов’язаний звернутися до місцевої адміністрації і попросити цю землю в оренду. Окрім того, мені особисто невідомо, як розділені державна та приватна частки споруд та майна порту окремими об’єктами, чи має приватна компанія свою частку в кожній споруді на території порту.
І, на мій погляд, головне, якщо повернутись на 15-20 років назад, коли перші приватні компанії почали отримувати якусь власність на території порту, виникає питання, як вони змогли це зробити на території державного підприємства? Чи законно це було? На мій погляд, зробити це у законний спосіб було неможливо. Внаслідок чого ми сьогодні і маємо таку спірну ситуацію.
Як Кілійська громада, та ви, як її керівник, взаємодієте з підприємцями, що працюють в порту?
На сьогодні з Кілійського порту громада не отримує додаткових доходів, які залежать від об’ємів перевалки. В кожного з трьох портових операторів є певна кількість працівників, із зарплатні яких ми отримуємо податки, але вони не залежать від об’ємів експортованої цими компаніями продукції. А головне, що ці податки навіть не покривають витрати на обслуговування та ремонт наших доріг, що руйнуються через рух вантажівок до порту.
Ми періодично спілкуємось с усіма портовими операторами, щоб долучити їх до ремонту хоча б тих вулиць, по яким здійснюється рух їх вантажівок, бо вони в жахливому стані. Розробка проектно-кошторисної документації по ремонту дорожнього покриття зараз триває, і попередня орієнтовна вартість сягає 29 мільйонів грн. за один кілометр дороги.
Поки ми своїми силами намагаємось підтримувати ці дороги, підсипаємо ями та розрівнюємо руйнування. Портові оператори нам в цьому допомагають, але в порівнянні з їх доходами — ці витрати мізерні.
Тому, на мою думку, краще щоб там був один власник, чи держава, чи приватна компанія, тоді громаді було б набагато зручніше вести перемовини і розуміти, на кому лежить вся відповідальність.
Ми завжди готові співпрацювати, розробляти спільні проекти по ремонту доріг, бо на сьогодні через місто до порту рухається по 200-300 вантажівок щодня, а ремонтувати дороги має громада.
До того ж, як я вже зазначав, через те що в порту працюють три оператори, між ними періодично виникають конфлікти – хтось порушив чергу на завантаження судна, інший з цим не згоден і блокує в’їзд. Ставить свою вантажівку перед воротами в порт і каже що вона зламалась, чи не заводиться, в результаті робота всього порту заблокована. А головне, в місті через це накопичуються вантажівки, які можуть стояти по декілька днів у людей під вікнами.
Чи може поліція допомогти в таких ситуаціях?
Поліція не є судом, вона може лише зафіксувати чи припинити правопорушення. Але між портовими операторами часто виникають суперечки за споруди, той чи інший склад, але це вирішується лише у судовому порядку, як і підтвердження різних документів цих підприємців. Ми навіть їх збирали і просили вирішувати всі свої спори в судах, а не блокувати роботу один одного, бо від цього насамперед страждає громада та наші люди.
Ви особисто який бачите вихід із цієї ситуації, щоб компанія, яка придбала порт, змогла все ж таки його оформити у власність та по праву користуватись, а інші портові оператори теж не страждали від цього?
По-перше, якщо держава вирішила продати порт, значить, вона бачить в цьому доцільність.
По-друге, через наявність приватних портових операторів кошти заробляють саме вони, а не порт. Він отримує копійки у порівнянні з доходами приватників по перевалці.
Тому портовим операторам потрібно сідати і домовлятись, як працювати далі. Або йти до суду, бо постійно так тривати не може. Ми, як громада, вже втомились від їх суперечок, до того ж нам постійно потрібно виясняти, чия саме вантажівка поламала дорогу чи тротуар, а був би один власник, ми би чітко розуміли до кого звертатись і хто відповідальний.
Поговоримо про життя вашої громади. В 2020 році завершилась децентралізація, по всім громадам були обрані голови та депутатський корпус які працюють вже третій рік. По яким критеріям, на ваш погляд, можна оцінювати роботу та ефективність голів громад сьогодні?
По перше, потрібно враховувати, що всі громади різні за своєю площею та населенням, з різними бюджетами, тому підходити потрібно диференційно до кожної. До прикладу — бюджет розвитку, який громада може витрачати на інфраструктуру та благоустрій, в когось всього 20 млн грн на рік, а в когось 500 млн грн. І коли ремонт кілометру дороги коштує 29 млн, хтось зробив 500 метрів, а хтось 10 км. З одного боку, кращий той голова, хто відремонтував більше, але для коректності потрібно дивитись у відсотках до бюджету та можливостей кожної громади.
По-друге, це робота закладів освіти та медицини. Вони є критично значущими об’єктами для кожної громади, утримання яких повністю лежить на місцевому бюджеті окрім зарплатні. Якість функціонування та забезпечення медичних та освітніх закладів для будь якої громади є пріоритетом, тому це дуже важливий критерій для оцінки роботи голови ОТГ. Але цей напрямок теж потрібно диференціювати, бо в кожній громаді різна кількість шкіл та лікарень.
Також важливо аналізувати розмір загального бюджету та бюджету розвитку і ефективності їх використання головою громади.
Як це працює в нас — із загального бюджету ми витрачаємо частину коштів на заклади освіти та медицини, і тут дуже важлива ефективність. До прикладу, в громаді може бути невелике село, де є медзаклад і проживає 20 чоловік, а по сусідству більший населений пункт, де теж працює лікарня чи ФАП, але спеціалістів недостатню на обидва заклади – це неефективне використання коштів. Краще залишити один, але щоб він був зі всіма спеціалістами, у гарному стані та з необхідним матеріальним забезпеченням.
І на останок, у нас в країні часто кошти центрального та обласного бюджетів розподіляються серед громад непропорційно, а залежать від народних чи обласних депутатів, обраних по округу куди входить та чи інша громада. Депутат приїжджає до громади, та розповідає, що ось він «вибив кошти» на стадіон, чи інший об’єкт. Але проблема в тому, що в одній громаді може бути п’ять чи десять таких депутатів, а в іншій один, або зовсім нікого. Тому такий принцип розподілення державних коштів на громади абсолютно неправильний. Окрім того важливе питання доцільності витрачання цих «вибитих» коштів, голова однієї громади може на ці гроші збудувати стадіон, коли у людей немає води, а інший відремонтує водопровід у селі, розумієте.
Розкажіть про життя громади в час війни, з якими проблемами та викликами ви стикнулися?
Сьогодні усім складно, і ми не виняток. На тих територіях країни, де більш менш спокійно, як і в нашій громаді, люди починають забувати про війну. Особливо це відчувалось минулої зими – вимкнули світло, винуватий міський голова, і ніхто не хоче розуміти, що від мене це не залежить.
Обленерго не повідомляло споживачів про причини відсутності електрики, чи то через ракетний удар, чи по іншій причині. Всі заяви жителям громади про ситуацію доводилось робити головам, і, відповідно, весь негатив теж отримували ми. Люди не хотіли розуміти, що це не я сиджу на вимикачі та вирішую, коли вимкнути чи увімкнути світло. І так по багатьом питанням.
Як на мене, багато колег з інших громад не витримують такого навантаження, і навряд чи підуть балотуватись на наступний термін.
Щодо робіт по благоустрою, які жителі бачать та вимагають навіть під час війни – питання теж непросте. В минулому році аж до серпня ми не могли витрачати кошти на жодні інфраструктурні питання, бо головним було забезпечення ТРО та військових частин, чим ми і займались. Але люди запитували, чому ми нічого не робимо по інфраструктурі та обурювались. Потім Кабмін все ж дозволив робіти укриття та інші проекти благоустрою, що входять до переліку Постанови №590, і ми потроху почали працювати в цьому напрямку.
Сьогодні ми вже маємо змогу проводити поточні чи капітальні ремонти комунальної власності, але все одно — першочерговим для нас є функціонування усіх комунальних служб, закладів освіти та медицини. Окрім того, є запити від військових частин, що відносяться до нашої громади – вони розглядаються в першу чергу.
З яких коштів формується бюджет вашої громади?
Головний напрямок роботи підприємств та домогосподарств в нашому регіоні – це агросфера, звідки ідуть податки. Також ми отримуємо кошти від оренди комунальної нерухомості та землі і субвенції з обласного та державного бюджетів.
На початку кожного року, після формування бюджету, ми першочергово відокремлюємо кошти на медичну та освітню сфери. Держава фінансує тільки заробітну плату лікарям та вчителям, а всі інші витрати — на техперсонал, опалення, електрику та ремонти, платить бюджет громади. На другому місці у нас витрати по забезпеченню роботи усіх комунальних служб та апарату міськради, а все, що залишається – це і є наш бюджет розвитку. До війни його розмір був 17-20 млн грн, в цьому році буде до 22 млн грн.
Чи йде новий бізнес в громаду та як ви залучаєте інвестиції?
На мій погляд, для ефективного інвестування на місцях, потрібно вносити зміни до законодавства, бо сьогоднішня ситуація працює не на користь бізнесу. Ось приклад — приходить до мене підприємець з бізнес-планом під завод, якому потрібен гектар землі під його будівництво, але я не можу йому цю землю продати напряму. Ми маємо виділити ділянку та виставити її на аукціон. До чого це призводить? Хтось інший дізнається про цікавість інвестора до цієї конкретної ділянки землі, перебиває ціну та викуповує її сам. А потім приходить до цього ж підприємця і пропонує йому викупити дану земельну ділянку, але дорожче. Але ж в підприємця вже прорахована очікувана вартість та рентабельність і його така висока ціна від посередника не влаштовує. І він просто йде від нас. Така ж ситуація виникає з продажом чи орендою комунальних приміщень.
Тому інвестор в нас не захищений державою і для цього обов’язково потрібно опрацювати механізми на рівні центральної влади. Виділити йому землю без аукціону, але з умовами, якщо ти не виконуєш узгодженні з владою пункти свого бізнес-плану, завод не збудував, людей на роботу не найняв і т.д. – то цю ділянку в тебе забирають назад, бо по іншому не працює.
Скільки до вашої громади прибуло переселенців за час війни, та як їх прийняли?
З початку війни до сьогодні в нас зареєструвалось близько 1600 переселенців, у більшості це люди, які мали якесь відношення до Кілії, чи то родичів чи друзів. Є й ті, для кого Кілія зовсім нове та незнайоме місто, але ми намагаємось допомагати з пошуком житла та роботи всім. В нас також працює волонтерський центр, який разом з міськрадою допомагає переселенцям. Співпрацюємо з місцевим готелем на сто осіб, де приїжджі можуть на деякий час залишитись.
Станом на сьогодні, практично усі хто до нас прибув, вирішили питання з житлом. Так, воно різне, в когось краще, в когось гірше, але головне — що люди не на вулиці і мають дах над головою.
Стосовно міграції місцевого населення – багато людей на початку війни виїхало, але на сьогодні більшість вже повернулась. Чоловіки практично всі повернулись, більша частина жінок теж. Люди побачили, що не все так гарно в Європі, як нам розповідали, а головне, що в нас не так погано, як вважалось. Медичні та освітні послуги у нас набагато доступніші, а якість практично така ж.
Так, у нас є проблеми з робочими місцями, але ті люди, що поїхали за кордон в пошуках роботи на початку війни, теж повертаються, бо і з роботою, влаштуванням та документами у Європі непросто.
Стосовно настроїв у громаді. Люди різні, є й такі, що говорять про військових — «ось ви там на передку багато заробляєте», таким у мене проста відповідь — іди сам туди, та зароби. Ми, як і вся країна, маємо втрати наших військових-односельців, і я не думаю, що їх матерям чи дружинам від цих грошей легше.
Ми постійно допомагає військовим, дбаємо про їх сім’ї. Тому ми в тилу теж «не протираємо штани». Працюють усі, кожний на своєму напрямку.
Які головні завдання в Кілійській громаді на сьогодні?
На початку року ми формуємо загальний план роботи комунальних підприємств, виконкому та основні завдання, які маємо виконати протягом року.
Головний документ – це програма соціально-економічного розвитку. Ми бачимо, який у нас буде бюджет розвитку, і відповідно до нього плануємо ті чи інші роботи по ремонту та благоустрою на кожний квартал.
Наразі ми вже готуємось до зими, ведеться закупівля вугілля для закладів освіти та медицини, перевіряються усі системи життєзабезпечення. Комунальні служби готуються по своїм напрямкам: водопостачання, перевірка багатоповерхівок, зимової техніки та енергосистем.
Також завершуємо питання по укриттях у школах. У нас в громаді дуже близько знаходяться ґрунтові води і підвальних приміщень майже немає, які могли б служити бомбосховищем, тому ми готуємо укриття відповідно до існуючих умов та норм.
Якщо загалом, то працюємо, допомагаємо та наближаємо нашу перемогу.
Розмову вела Олена Овчиннікова
