У сьогоднішній Україні суспільство явно і гостро розділилося на два табори: з одного боку перебувають ті, хто не щадить свого життя, захищаючи країну на фронті, і все громадянське населення, яке жертвує останні копійки для перемоги. З іншого боку — і цей прошарок дуже значний — є чиновники та корупціонери, які збагачуються за рахунок війни, привласнюючи і ресурси, і закордонну допомогу, за сприянням десятків хитромудрих схем.
Про це та багато іншого ElitExpert поговорив з волонтером, політиком і топ-керівником кількох державних підприємств Олександром Хмільківським — людиною, явно не простою, різкою, спосіб життя і дії якої категорично не подобаються його опонентам та ідейним противникам.
Хмільківський пояснює негативні висловлювання на свою адресу тим, що він є «незручною» людиною для багатьох і жартує, що не говорять лише про тих, хто нічого не робить. Олександр, справді, дуже багато працює зараз – бізнес, волонтерська та політична ниви потребують часу та сил.
Він залишився в країні, в таку важку для неї годину — при тому, що, припускаємо, цілком міг би купити собі «проїзний» за кордон і забути про Україну, як зробили тисячі бізнесменів та політиків, які успішно влаштувалися на новому місці.
Нам Хмільківський цікавий, насамперед, тим, що з ним пов’язані кілька дуже важливих для Одеси історій – зокрема, можлива приватизація «Молодої гвардії», найбільшого після «Артеку» дитячого центру. Під загрозою закриття та продажу центр знаходиться вже багато років: відверто кажучи, 40 «золотих» гектарів землі у прибережній зоні – це надзвичайно привабливий актив.
Бажаючи розібратися у всіх хитросплетіннях та підводних каменях цієї історії, ми й звернулися до Олександра. Розмова вийшла досить відвертою, можливо вона не завжди подобалась нашому візаві, проте він не уникав відповідей навіть на найнезручніші для нього питання.
Почнемо з «Молодої Гвардії». У ЗМІ ходило багато чуток про вашу роботу на цій посаді, вас навіть називали одним із головних «ліквідаторів» цього дитячого центру. Складно відокремити правду від домислів, тож розкажіть, що там відбувалося насправді…
Все дуже просто. Незабаром після мого приходу на посаду заступника директора ДЦ «Молода Гвардія» я зіткнувся з хвилею негативу в інтернеті. Причому, першоджерелом цих матеріалів став один відомий одеський ресурс, який належить членам команди Порошенка – зокрема, Михайлу Шмушковичу.
Цинізм ситуації в тому, що саме його «молода команда», ще за минулої влади, кинула око на територію дитячого центру і планувала домогтися його приватизації під будь-яким приводом. Аналогічну «схему» Шмушкович і співтовариші успішно провернули з Будинком прийомів облради, Дачею Маразлі на Лідерівському бульварі та багатьма іншими об’єктами, про які знають усі одесити.
Але «Молода гвардія» вирішила дати їм відсіч — саме за нашої адміністрації вдалося винести дитячий центр зі списку об’єктів приватизації, і це стало великою перемогою для міста. До речі, вся ця історія успішно закінчилася лише півроку тому…
Але вас звинувачували в тому, що ви розігнали колектив та пачками звільняли людей…
— Так, мене критикували за те, що я провів масові звільнення працівників. Це чиста правда. Але, як то кажуть, є один нюанс. На момент мого приходу, на підприємстві, із 650 зареєстрованих там людей фактично працювало – лише 65. Інші існували лише на папері, при цьому справно отримуючи зарплату від Міністерства соціальної політики. Щоб було зрозуміло масштаб проблеми – на їхні зарплати щороку виділялося 19 мільйонів гривень…
Хто ці люди? Я почав їх викликати, щоб це з’ясувати, але виявилося, що переважна більшість із них «віртуальна». На імена якихось людей було оформлено банківські картки, куди перераховувалася зарплата. Звісно, всіх цих «працівників» звільнили.
До речі, коли проводили переоблік, ми виявили, що у гуртожитку при «Молодої гвардії» проживає величезна кількість осіб, які не мають жодного відношення до дитячого центру. Більше того, деякі з них уже подали документи на приватизацію цих державних приміщень. Довелося й тут йти на «непопулярні» заходи.
Крім того, в ході ревізії з’ясувалося, що два гектари землі в центрі «Молодої гвардії», де розташований дитячий садок, чомусь належать громадянинові Туреччини. Ми, звичайно, спробували зв’язатися з власником ділянки, закликавши його пред’явити документи та пояснити, чому він не платить нам комунальну плату. Безуспішно. У результаті, звернувшись до суду, ми з’ясували, що угоду купівлі-продажу було здійснено незаконно, з підробленими підписами та печатками.
Коли всі ці проблеми були вирішені, я вирішив піти з дитячого центру, вважаючи, що виконав всі поставлені переді мною завдання.
Ви стикалися зі скандалами і на попередньому місці роботи, коли очолювали державне підприємство «Одеський науково-дослідний інститут телевізійної техніки». Інституту теж належать ділянки землі в центрі Одеси і саме ви займалися його продажем.
Саме так. Я був призначений на цю посаду Фондом держмайна України як топ-менеджер, відповідальний за приватизацію підприємства. Причому держава зібралася його продати задовго до мого призначення, процес уже був запущений. Однак після того, як мене ввели в курс справи, я побачив, що підприємство збиралися продати за сміхотворну суму 10 мільйонів гривень. Причому цікаво, що цю схему «лобіював» попередній директор, який потім докладав зусиль і навіть, нібито, пропонував гроші «потрібним людям», щоб мене звільнили. Крім цього, з’ясувалося, що поруч із підприємством знаходилася церковна парафія, священик якої привласнив 1,2 гектара землі, ще кілька гектарів також було розкрадено.
За один рік роботи на цьому підприємстві мені вдалося повернути у власність держави 2,9 га землі у центрі Одеси. І зізнаюся, що це було дуже непросто.
Але в результаті НДІ мало не пішов у власність компанії «Буковель» бізнесмена та колишнього губернатора Одеської області Ігоря Палиці, з яким вас, до речі, теж пов’язують.
Я не знайомий з Ігорем Палицею і не мав з ним справ. А ці чутки з’явилися тому, що, як ви й сказали, внаслідок відкритих та чесних торгів перемогла саме ця компанія.
Я вів переговори з представником Палиці, це відомий та заслужений одеський лікар Сергій Калинчук, який просував проект будівництва на цій території онкологічного центру.
Ми розпочали обговорення та виставили об’єкт на торги. Якщо попередня ціна продажу об’єкта становила лише 10 мільйонів гривень, то після переоцінки я підняв її майже до 40 мільйонів. А внаслідок торгів, вартість об’єкта збільшилася до 90 мільйонів гривень, а з урахуванням ПДВ — до 108 мільйонів гривень — майже в 11 разів більше від заявленої суми!
Це не сподобалося певним людям, які хотіли заробити на цій приватизації, але не змогли, бо там був я – і мене прибрали, поставивши туди свою, повністю керовану людину. В підсумку, приватизацію було зупинено і зараз, наскільки я знаю, НДІ все ще залишається у державній власності.
Не можна не торкнутися теми кримінальних справ стосовно вас. Саме на цьому часто наголошують ваші опоненти.
Презумпцію невинності ніхто не скасовував. Зараз тривають судові розгляди, вони все розставлять на свої місця. Я просто скажу, що намагаючись перешкодити корупційним діям, налаштував проти себе місцеву владу одразу у кількох регіонах країни. Містечкові чиновники спробували повісити на мене кримінальні справи щодо нібито заволодіння земельними ділянками в Івано-Франківській області. Звісно, суд доведе мою невинність, а на ініціатора цієї сфабрикованої справи чекає в’язниця.
Повертаючись до «Молодої гвардії» – зараз центр простоює через війну. Як ви вважаєте, що з ним можна зробити в нинішній ситуації?
Я вважаю, що центр має величезний потенціал для використання саме в сьогоднішній складний час. Я навіть звертався до обласної військової адміністрації з цього приводу – пропонував розмістити там вимушених переселенців з дітьми, які біжать від війни, наприклад, із Херсона. Адже на території центру зараз порожні 2 тисячі ліжок! Там підведено газ та світло, за які центр регулярно платить, працює лікарня, є три їдальні, які здатні одночасно обслуговувати до 1 800 осіб та навіть громадська лазня.
Створення повноцінного реабілітаційного центру там теж цілком можливе – було б бажання. Всі умови для цього є, але проблема в бюрократії – чиновники перекладають відповідальність один на одного, і «Молоду гвардію» буквально «футболять» від одного відомства до іншого, внаслідок чого приміщення досі залишаються порожніми.
Якщо ж говорити глобально і з думками на повоєнний час, то для відродження колишньої слави центра, критично важливий досвідчений керуючий, здатний провести якісну реставрацію. Щоправда, тут треба розуміти, що таке завдання пов’язане не лише із значними фінансовими вкладеннями, а й із високими корупційними ризиками. Наприклад, в одній будівлі центру нещодавно було замінено вікна на суму 60 млн. гривень. Враховуючи, що будинків всього дванадцять, можна лише уявити, у які мільярди обійдеться повне відновлення комплексу.
Зверну увагу, що загальна проблема всіх державних підприємств у тому, що держава, здається, прагне довести свої активи «до ручки», щоб зрештою продати їх за копійки. На жаль, така ж ситуація і з підтримкою бізнесу: ні малий, ні середній бізнес не отримують належної уваги, а державні підприємства часто стикаються з відсутністю фінансування, включаючи неоплачені зарплати та комунальні послуги.
Ви вже неодноразово згадували про проблему корупції. Чи часто вам доводилося мати справу з нею у своїй роботі?
Постійно. Один із прикладів, який особливо мене вразив, пов’язаний із моєю роботою у ліквідаційній комісії Житомирського облавтодору. Це підприємство — справжній гігант, зі 150 об’єктами по всій області, включаючи кар’єри та заводи з переробки асфальту. Незважаючи на те, що фактично всі об’єкти занепали і нічого там не працювало, Міністерство інфраструктури щомісяця виділяло кошти на обслуговування автопарку підприємства. Розмір фінансування становив 10 тисяч грн. на кожен із 800 автомобілів на місяць. Зрозуміло, куди насправді йшли ці гроші…
До того ж, на підприємстві «працювали» тисячі людей, які фактично нічого не робили, а лише отримували зарплату.
Якщо підрахувати загальну суму, то виходить, що держава, за прямої зацікавленості чиновників, щороку «закопувала» у цю справу мільярди гривень, незважаючи на те, що машини насправді не експлуатувалися.
Саме тому я впевнений, що систему в нашій країні потрібно міняти – терміново.
Що саме ви вкладаєте у цю фразу? Які конкретні кроки ви зробили б, якби отримали можливість впливати на політичні процеси?
Я колись сказав одному політику, що якби мені довелося працювати в парламенті, я зробив би все можливе, щоб анулювати результати їх п’ятирічного «правління». Я скасував би всі закони, прийняті за ці роки, які служили інтересам вузької групи осіб, а не суспільству в цілому. Моя головна мета – повернути у власність держави усі державні підприємства, які були незаконно приватизовані за заниженими цінами.
Це дуже гучні слова. Ви вважаєте, що це можливо?
Абсолютно переконаний, що можливо. Для цього потрібна лише політична воля та команда фахівців, які готові розробити та реалізувати необхідні заходи. Проблема в тому, що досі не було бажання чи компетенцій для таких дій. Але я вірю, що зміни можливі, і хотів би працювати над їхньою реалізацією.
Але, вибачте, Ви ж самі змінювали політичні уподобання та команди… У 2019 році ви виступали за Зеленського та “Слугу народу”, тепер ви вже в іншій партії, у “Батьківщині”…
Я цього не приховую. Так, я як і мільйони українців голосував за Зеленського, бо хотів, щоб у нашій країні все змінилося. Але президент змінився – а жодних змін ми не побачили. Більше того, він набрав команду неосвічених та непрофесійних людей, які продовжують розкрадати нашу країну.
Підконтрольна йому Верховна Рада приймає такі закони, від яких людям хочеться просто повіситись – і загалом, я вважаю, що в такому хаосі, як зараз, наша країна за 30 років незалежності ще не була. І це навіть із поправкою на війну.
Тому на сьогодні я бачу «Батьківщину» єдиною альтернативою. Наприклад, як можна не погоджуватися з Юлією Тимошенко, коли вона пропонує відправити на фронт вже навчених поліцейських і силовиків, які вміють користуватися зброєю, замість того, щоб хапати у маршрутках та трамваях звичайних роботяг, які в житті не тримали автомату в руках?
Зараз у міському осередку партії я відповідаю за Приморський район Одеси. По суті, це така сама волонтерська діяльність, якою я займався раніше. Ми з командою однодумців їздимо лікарнями, домовляємося з головлікарями про реабілітацію поранених на фронті солдатів, закуповуємо за кордоном необхідне медичне обладнання та передаємо його до лікарень…
А чи правда, що при цьому ви тісно пов’язані із головою Одеської облради Григорієм Діденком?
По-перше, він представляє зовсім іншу політичну силу. По-друге, моє знайомство з ним обмежується робочими моментами. Я звертався до нього із заявою про проведення дитячого свята у «Молодій Гвардії», яку він підписував. Це була наша перша зустріч, після якої особистих чи політичних відносин між нами не склалося. Я, Хмільковський Олександр Васильович, абсолютно незалежний від будь-кого, і вже точно не є нічиїм ставлеником. Друзі – це одне, а бізнес та політика – зовсім інше.
У мене та у моїх однодумців і колег лише одне бажання – через свої скромні можливості наблизити перемогу України у війні, а ще – припинити приниження та знищення країни з боку внутрішнього ворога, нашої влади, яка загнала українців просто у нестерпні умови.
Розмовляла Олена Овчиннікова
