У 2022 році стосунки між Європейським Союзом та країнами Центральної Азії значно посилились. Особливо це проявилось у збільшенні кількості візитів офіційних осіб, включаючи голову європейської дипломатії Жозепа Борреля та спецпредставника ЄС із Центральної Азії Тері Хакалу. Остання двічі зустрічалася з президентом Казахстану Касим-Жомартом Токаєвим у очному та онлайн форматах у лютому та липні минулого року.
Ще серйознішим став перший саміт за участю президентів країн регіону та Європейської ради, що відбувся 27 жовтня в Астані. У прийнятій за його підсумками Спільній заяві для преси учасники, зокрема, вітали інституціоналізацію взаємовідносин між Центральною Азією та ЄС у рамках платформ високого рівня. Вони також відзначили позитивні результати та важливість подальшої співпраці у різних сферах. А вже після цього 17 листопада у Самарканді керівники зовнішньополітичних відомств провели 18 міністерську зустріч.
З одного боку, все це відбувається в рамках реалізації другої стратегії Євросоюзу в Центральній Азії, прийнятої у 2019 році та орієнтованої на максимальне просування інтересів об’єднаної Європи у регіоні. З іншого боку, очевидно, що свою роль у її минулорічній активності відіграють чинники процесів та подій, що відбуваються в Афганістані та Україні. Тим більше, що на цьому тлі у Брюсселі та столицях центральноазіатських республік однаково зацікавлені у забезпеченні регіональної та економічної безпеки.
Афганський фактор
Слід зазначити, що одним із ключових механізмів взаємодії ЄС-ЦА є Діалог високого рівня з питань політики та безпеки за участю представників керівництва зовнішньополітичних відомств сторін. З 2013 по 2021 рр. було проведено вісім засідань даного діалогового майданчика. Причому з 2015 року вони почали проводитися на щорічній основі та за участю офіційного представника Афганістану. Тим самим переговорний формат фактично набув тристороннього характеру (ЄС-ЦА-ІРА).
Восьме засідання Діалогу високого рівня з питань політики та безпеки було проведено 7 липня 2021 року у Ташкенті. У ньому взяли участь заступник генерального секретаря Європейської служби зовнішніх зв’язків Енріке Мора та віце-міністри закордонних справ країн Центральної Азії та Афганістану.
Однак подальші процеси в Афганістані, пов’язані з виведенням з цієї країни військових контингентів США та НАТО та відновленням влади руху «Талібан», внесли серйозні зміни як до політики Євросоюзу щодо Афганістану, так і до афганської тематики в рамках взаємовідносин ЄС-ЦА. Можливо, що з урахуванням цього у 2022 році не було проведено чергове засідання Діалогу високого рівня з питань політики та безпеки.
ЄС, з одного боку, офіційно не визнає уряду талібів і створеного ними Ісламського Емірату Афганістану. У зв’язку з цим він скоротив свою дипломатичну присутність у цій країні. З іншого боку, Євросоюз надає гуманітарну допомогу її населенню, надавши на це 1 млрд. євро. Він також вимагає від талібів дотримання прав людини, особливо жінок, дітей та меншин, формування інклюзивного уряду та недопущення загроз міжнародного тероризму з території Афганістану.
У цих умовах значимість центральноазіатських країн як сполучної ланки між Брюсселем і Кабулом та партнерів із забезпечення регіональної безпеки помітно зросла. До того ж вони, крім Таджикистану, мають певні дипломатичні контакти з урядом талібів.
Вже на 17-й міністерській зустрічі «Європейський Союз – Центральна Азія», що відбулася 22 листопада 2021 року в Душанбе, верховний представник ЄС із закордонних справ та політики безпеки Жозеп Боррель заявив про те, що ситуація, яка склалася в Афганістані, вимагає нового підходу до регіональної безпеки. За підсумками зустрічі її учасники підтримали вимоги ЄС до уряду талібів, висловили загальне занепокоєння регіональними наслідками подій у цій країні та намір щодо спільної роботи щодо їх усунення.
Спостерігається також збільшення рівня взаємодії спеціального посланця ЄС із Афганістану Томаса Ніклассона з офіційними особами країн Центральної Азії. Перш за все, він та його місцеві колеги, які працюють по афганському напрямку, провели дві зустрічі – 23 лютого та 31 травня 2022 року у Ташкенті та Алмати відповідно. Підсумками цих зустрічей стали спільні заяви щодо ситуації в Афганістані. Зокрема, за підсумками алматинської зустрічі, її учасники закликали рух «Талібан» виконати зобов’язання, взяті перед афганським народом та міжнародною спільнотою. У тому числі не допускати використання території країни як бази для розміщення, фінансування чи експорту тероризму та насильницького екстремізму до інших країн.
Зважаючи на все, в рамках відносин Євросоюзу та країн Центральної Азії вибудовується новий діалоговий майданчик, присвячений обговоренню питань розвитку ситуації в Афганістані та спільних дій щодо реагування на неї. Наступне засідання спеціальних представників ЄС та ЦА щодо Афганістану пройде цього року у Бішкеку. Очевидно, у зв’язку з цим Ніклассон відвідав на початку грудня минулого року Киргизстан, де провів зустрічі з секретарем Ради безпеки Маратом Іманкуловим та міністром закордонних справ Жеєнбеком Кулубаєвым.
Український фактор
Збройний конфлікт між Росією та Україною, що почався 24 лютого 2022 року, і викликане ним посилення санкційного тиску на РФ з боку США, Великобританії та Євросоюзу призвели до зростання геополітичної напруженості, що створює серйозні ризики та виклики для політичної, економічної та інформаційної безпеки країн Центральної Азії. Останні в цих умовах намагаються дотримуватися політики нейтралітету і не допустити залучення себе у протистояння.
Разом з тим, пов’язаними різною мірою взаємовідносинами з Росією, центральноазіатські країни зацікавлені в уникненні можливого потрапляння під прямі або вторинні санкції. У зв’язку з цим, кожна з країн робить певні дипломатичні зусилля в інтересах збереження конструктивних відносин з усіма учасниками «війни санкцій».
Найбільшу активність у цьому напрямі демонструє Казахстан завдяки твердій прихильності принципу багатовекторності у своїй зовнішній політиці. Так, у ході 11-го засідання Комітету співробітництва «Республіка Казахстан – Європейський союз», що пройшло 31 березня 2022 року в Брюсселі, представники ЄС, які брали участь у ньому, надали певні гарантії доступу казахстанської продукції на європейський ринок, а також запевнили в недопущенні застосування санкційних заходів проти країни. Все це важливо для Казахстану з урахуванням того, що експорт відповідних товарів здійснюється переважно через територію та морські порти Російської Федерації.
Щодо Євросоюзу, то він прагне посилити свої позиції в Центральній Азії на тлі зайнятості Росії війною з Україною. Особливо у зв’язку з цим його цікавить розширення країнами регіону обсягів експорту своїх різних товарів до Європи в обхід Росії. У тому числі йдеться про розвиток Транскаспійського міжнародного транспортного маршруту та різних варіантів постачання енергоресурсів з регіону. Водночас із центральноазіатських країн поки що лише Казахстан використовує ТМТМ, про що свідчить зростання за 9 місяців 2022 року обсягу експортних перевезень вітчизняних вантажів. Республіка також готова постачати європейцям із цього року щонайменше 1,5 млн. тон своєї нафти через нафтопровід Баку-Тбілісі-Джейхан. Щоправда, поки що не визначено компанії, які безпосередньо цим займатимуться.
У будь-якому випадку спостерігається послідовне зростання рівня взаємодії між країнами Центральної Азії та Євросоюзом. У ході 18-ї міністерської зустрічі Боррель запропонував підтримати країни регіону «у боротьбі з проблемою дезінформації, яка прагне підірвати стабільність на місцях, в інформаційному середовищі». Очевидно, що у цьому випадку йдеться про питання забезпечення інформаційної безпеки.
При цьому ЄС у рамках своєї політики в Центральній Азії наголошує на фінансових інструментах, включаючи інвестиції європейських компаній і донорську підтримку реалізації різних соціально значущих проектів. Водночас йому не вистачає тут політичних інструментів впливу внаслідок географічної віддаленості та величезної різниці у напрямках та рівнях соціально-політичного розвитку з країнами регіону. Інша річ, що є великий інтерес самих центральноазіатських держав до розширення взаємодії з Євросоюзом, у тому числі з метою підтримки зовнішньополітичного балансу у відносинах із Китаєм та Росією.
