Уповноважений ВР з прав людини Дмитро Лубінець розкрив виданню NV ключові вади законопроєкту про мобілізацію, розповів, що для військових він — єдиний захисник, та пояснив, чому ООН безсила та неефективна.
Омбудсмен, або ж уповноважений Верховної Ради з прав людини, — далеко не найбільш медійний персонаж в українському політикумі. Проте, з точки зору звичайних громадян його роль завжди важлива, а в часи війни — тим більше. Бо кількість значущих тем, якими опікується уповноважений, зараз лише збільшилась.
— Одним із критичних питань зараз є мобілізація. Ми спостерігали за тим, як тиждень комітет ВР з питань оборони та безпеки розглядав урядовий законопроєкт про мобілізацію. На першому засіданні були присутні ви. Які у вас були зауваження до документа? І чи вдалось щодо них знати консенсус?
— Я не бачив ще остаточну редакцію законопроекту після голосування в профільному комітеті. Я не знаю, яке буде рішення. Мені здається, що от якраз зараз воно і вирішується. Але так, публічно я зразу прокоментував, що, на мою думку, запропонований законопроект порушує норми української Конституції.
У нас війна з 2014 року. Вона ж відбувається у нас кожного дня, і нам треба змінити підходи до мобілізації.
По-перше, ми повинні більше займатися рекрутингом, показувати, що служба в армії це професія, яка достойно оплачується, яка достойно визнається в українському суспільстві. І на той час, поки громадянин чи громадянка в Україні служить в ЗСУ, є перелік базових прав, які не порушуються як у військовослужбовців, так і захищається вся сім’я, яка направила свого близького чи рідного в ЗСУ. Нам треба змінити оці акценти.
Саме це є передумовою того, що буде подолана корупційна складова та інші проблеми, які станом на зараз я спостерігаю в роботі ТЦК. І я спостерігаю це кожного дня.
До речі, як тільки вийшла публічна новина про те, що я почав критикувати новий законопроєкт про мобілізацію, перша людина, яка мене набрала, — це був міністр оборони, який напряму запитав, чи мене долучали до розробки. Я сказав, що ні. І він сказав, що зараз це виправлять. Також запитав в чому основні питання. Я коротко змалював їх, і на наступний день вже почали відпрацьовувати зауваження і застереження, які ми висловили офіційно з боку уповноваженого ВР з прав людини.
— Що це були за зауваження?
— На мій погляд, прямі порушення Конституції стосуються того, що в запропонованій редакції законопроєкту додаються додаткові повноваження ТЦК. Я напряму показав, що ТЦК — це є військові підрозділи.
Згідно з нашою Конституцією, військові підрозділи не можуть брати участь в обмеженні прав громадян України, навіть якщо юридично у нас введений воєнний статус.
Це пряма норма нашої Конституції. Я, наприклад, не зрозумів: якщо у нас всі бачать проблеми по діяльності саме ТЦК, то чому ми додаємо їм повноваження, щоб вони перевіряли документи? У нас є органи, які перевіряють документи громадян України, — це Національна поліція в першу чергу, Державна прикордонна служба, Національна гвардія. Але точно не військові.
Друге застереження було, що керівник ТЦК своїм рішенням може впливати на те, чи буде громадянин України розпоряджатись своїм майном в повному об’ємі, чи ні. Це нонсенс, коли військовий приймає рішення, що хтось не може продати свою квартиру. Для цього, знову ж таки, є відповідні органи виконавчої влади. Прописуйте це, якщо ви через цю призму хочете збільшити потік мобілізованих в Україні.
Ну і третє моє застереження було щодо осіб з інвалідністю третьої групи. У нас є окрема конвенція ООН, яка ратифікована, в нас є окреме законодавство, яке ратифіковане. Пояснення, яке я чув на засіданні комітету, що у нас дуже багато громадян України скористались незаконним правом і десь через корупційну складову отримали довідку про те, що вони інваліди третьої групи. Насправді вони не мають права цим займатися. Я сказав, це ж питання не до законодавства. І ви ж це не вирішите на рівні закону. Вам це треба вирішувати в інший спосіб. Але ви не можете просто взяти й порушити наші міжнародні зобов’язання. Знову ж таки, я сподіваюся, що всі застереження і зауваження, які я офіційно висловив, направив на профільний комітет, будуть враховані. Чекаю на остаточну редакцію.
Щодо мобілізації засуджених. Ми відвідали близько 50% виправних колоній в Україні. Не було жодної колонії, де б моїх співробітників не підходили хлопці, які там знаходяться, і казали: «У мене легка стаття, я несвідомо скоїв кримінальний злочин (різні є випадки), я готовий піти в ЗСУ, дайте мені таку можливість».
Навіть були такі, які казали, що якщо це не буде зараховуватись як відбування покарання, то вони готові після цього повернутись добувати свій термін тут: «Але дайте мені можливість теж брати участь в захисті своєї держави».
Я про це, до речі, напряму сказав. І тут, знову ж таки, я знаю застереження, як можна брати ув’язнених. Я сказав, що це дуже просто. Наприклад, на рівні закону це визначається. Треба дві умови: перша — громадянин України, який в такому статусі, хоче потрапити у відповідний підрозділ; друга — відповідний підрозділ готовий взяти до себе такого громадянина України.
— Наскільки мені відомо, Генштабу і Залужному ця ідея не дуже подобається, бо вони кажуть про те, що армія — це для достойних людей. Не може бути армія як покарання.
— Я не сказав, що… Знову ж таки, так, там була реакція від Залужного, який категорично висловився проти. З іншого боку, я сказав, що якщо виконані оці дві умови, коли сам підрозділ готовий взяти, — вони ж беруть на себе відповідальність за таку людину. Ми розуміємо, що попередньо будуть збирати інформацію, будуть проводити якийсь там аналіз, чи треба їм така людина, чи не треба. Знову ж таки, я завжди наголошую, що незважаючи, де знаходиться громадянин України, в якому він становищі, в якому він місці перебуває, він залишається в першу чергу людиною, з іншого боку, він залишається громадянином України.
— Ви згадували про роботу ТЦК. Які найпоширеніші звернення щодо їх порушень ви отримуєте? Чи є якась тенденція щодо незаконного поводження?
— Основне питання, яке порушують громадяни України, — це невідповідність мандатів ТЦК. Це коли вони вимагають перевіряти документи, забирають документи й фізично затримують громадян України. У них таких прав немає.
— Чи є якісь випадки, які вас особисто найбільше обурили?
— Так, коли працівники ТЦК застосовували фізичну силу до громадян України. По даному випадку мене було проінформовано, що відкрите кримінальне провадження.
— Ми чуємо про випадки, коли це схоже на викрадення: людина йшла вулицею і її ТЦК забрала у мікроавтобус та відвезла. Наскільки такі історії є частими?
— Я не скажу, що вони системні, що їх багато, але з такими випадками до нас теж звертаються.
— І як ви потім реагуєте на це?
— Все дуже просто. Я відкриваю провадження і направляю всі запити. А також до деяких ТЦК ми відправили моніторингові перевірки.
— Потім це питання якось вирішується?
— Потім я ставлю це питання на рівні керівництва, коли підтверджується інформація щодо зловживання правами працівниками ТЦК, щоб до них відкривалось дисциплінарне якесь провадження, і вище керівництво приймало рішення щодо покарання своїх підлеглих.
— Ще щодо звернень військових хочу запитати: наскільки вони часті до вашого офісу і про що вони?
— Дуже багато. У нас побудовано так законодавство, що військовослужбовець або військовослужбовиця за захистом своїх прав може звернутися тільки до мене. Вони не можуть бути членами профспілок, звертатись до громадських організацій. Ні до кого. Тільки до нашої інституції. Створений відповідний департамент і я ввів посаду окремого представника щодо захисту прав людини в секторі безпеки й оборони. На мій погляд, юридично ця людина виконує обов’язки військового омбудсмана в Україні. У нього такі ж самі повноваження, як й в іншого військового омбудсмана в різних інших країнах. Різниця лише в тому, хто і як призначає людей на ці посади.
Чи достатньо у мене зараз повноважень? Юридично — достатньо. Фізично — недостатньо. У мене в цьому департаменті працює 42 людини. За 2023 рік ми тільки по цьому напрямку отримали 17,5 тисяч звернень. Вони стосувались порушення прав чинних військових на виплати, на відпустки, на лікування. У нас дуже багато випадків, коли хлопця поранили, його доставили в лікарню в Дніпро, йому зробили термінову операцію, його врятували, а військова частина офіційно написала, що він СЗЧ [самовільно залишив частину] і відкрили кримінальне провадження на нього. І такі випадки не поодинокі. У нас є випадки, коли родичі до нас звертались і казали, що юридично є всі документи, що їхній рідний загинув, але вони не можуть добитись виплати від держави.
— Обмін полонених, я правильно вас зрозуміла, що після цього останнього обміну ви очікуєте, що вони будуть частіше відбуватись? Принаймні, для цього є потенціал?
— Ви абсолютно правильно сказали, що є потенціал. У нас є потенціал, у нас є російські військовополонені, ми готові проводити обміни військовополонених.
— Чи можливо в цих умовах створити якийсь єдиний механізм для повернення цивільних? Є інструменти, які це дозволять?
— На мій погляд, ми повинні над ним працювати. У нас інша проблема. У нас проблема в тому, що ми постійно стикаємося з небажанням російської сторони виконувати міжнародне гуманітарне право і повертати нам наших громадян. Ну от небажання. Ваше запитання можна по-іншому поставити: чи можемо ми знайти ту організацію чи країну, яка змусить росіян віддати нам наших цивільних заручників? На мій погляд так, такі країни є. Така організація, якщо вона діяла б згідно з їхнім мандатом, також є, — і це Організація об’єднаних націй.
— Чи була готовність від ООН допомагати в цьому ж питанні?
— Все, що стосується міжнародних організацій… Вибачте за мою реакцію — це така посмішка сарказму вже. Напевно, я провожу найбільше часу в комунікаціях якраз з міжнародними організаціями, з ООНівськими структурами, з Міжнародним комітетом Червоного Христа. Я не можу сказати, що вони всі неефективні. Я можу привести приклад ЮНІСЕФу. Цей дитячий фонд ООН — чудова організація. Вони роблять все, що можуть в межах свого мандату: допомога українським дітям, де б вони не знаходилися — в Україні, на території третіх країн, на реабілітацію, на якісь додаткові створення умов для навчання. Супер! У мене взагалі немає зауважень, тільки слова подяки ЮНІСЕФу.
Щодо інших структур. В першу чергу, політична складова ООН. А саме: фіксація того, що відбувається в Україні. Так, останнім часом, я готовий це публічно сьогодні вам сказати, у звітах постійної моніторингової місії ООН в Україні нарешті почали називати, що прилітають російські ракети, а не якісь ракети, що руйнується цивільна інфраструктура, а не просто інфраструктура, що, наприклад, ЗСУ не могли направити свої ракети по Оленівці [де в російській колонії були вбиті потужним вибухом українські військовополонені], і це точно не були HIMARS. Супер! Ну принаймні це вже щось. З іншого боку, де прямий вплив на росіян, щоб вони це зупинили?
У нас нонсенс. У нас країна, яка має статус постійного члена Радбезу ООН, нападає на країну, яка є офіційно засновницею ООН. Де реакція у нас? Реакція, не просто слова «ми глибоко занепокоєні». Ми ці слова чуємо з 2014 року.
Так само щодо РФ: якщо хтось думає, що в разі, не дай Боже, Україна не вистоїть, то Путін зупиниться, — то на мій погляд, точно ні. Єдине питання: хто буде наступний? Молдова? Країни Прибалтики? Казахстан чи хтось інший? Ніхто цього не знає. Проблема в тому, що ніхто навіть, на мій погляд, не хоче в всерйоз про це зараз розмірковувати. Так, Україна зараз тримає весь демократичний світ, — ми [країни демократичного світу] якось їм допомагаємо, якось… Але це допомога по остаточному принципу. Якщо б всі розуміли, що це питання не України, а наше, то реакція була б іншою.
У нас один в один паралелі перед початком Другої світової війни. Один в один: млява реакція, спочатку Гітлер забрав Австрію, потім — Чехословаччину, і тільки після цього у нас була Польща. Історики коли зрозуміли, що у нас розпочалась Друга світова війна? Вони це зробили 1 вересня 1939 року? Ні. Тоді Німеччина напала, а через два тижні Радянський Союз з іншої сторони напав. А про це написали тільки після закінчення війни, що це було початком. Так от щоб надалі не відбулось так, що зараз ми вже проживаємо в умовах Третьої світової війни, яка розпочалася 23 лютого 2022 року.
Щоб завжди бути в курсі найважливішого, читайте нас у Telegram
