Зовсім скоро виповниться рік від початку війни Росії проти України, яка забрала вже сотні тисяч життів. Підбити підсумки цього воєнного року ElitExpert вирішив спільно із Сергієм Шутовим, молодим одеським політиком та підприємцем, який з першого дня агресії став волонтером, заснувавши успішний благодійний фонд «Шляхетна справа».
В інтерв’ю з Сергієм ми поговорили про буденність волонтерського життя, роботу влади в період війни, вплив релігії на суспільство та про проблеми, які вперше з’явилися у нинішнього покоління молодих українців.
Зараз волонтерський рух, по суті, став другим фронтом у війні. Численні фонди, волонтери та благодійники допомагають не лише військовим, а й усім жителям країни, хто цього потребує — переселенцям, пенсіонерам, інвалідам… Однак є думка, що назріла необхідність захищати і самих волонтерів – насамперед за допомогою закону, який регулює їх діяльність та встановлює правовий статус. Ви погоджуєтесь з цим?
Звісно, волонтерський рух відіграє зараз дуже важливу роль у суспільстві. Хтось збирає гроші і купує «Байрактари», хтось допомагає людям, що втекли від війни, хтось, ризикуючи життям, возить на фронт медикаменти, їжу, шкарпетки та речі першої необхідності – все це потрібно, і потрібно постійно.
При цьому, на жаль, волонтери не так захищені законом, як цього хотілося б. По-перше, є проблема із фінансовою складовою. Більшість із нас збирає донати на свої особисті банківські картки, і багато недоброзичливців вважають, що волонтери крадуть ці гроші… Тому цей момент важливо врегулювати законом, щоб збір коштів був максимально відкритим, звітність була доступна в режимі реального часу для всіх, а такі кошти не оподатковувалися.
У той же час, треба визнати, є і нечесні люди, і через таких псевдоволонтерів, під виглядом благих справ людей обманюють, а страждають в першу чергу ті, хто реально працює і допомагає.
Влада має в цьому розібратися та прописати чіткі правила роботи для волонтерів та благодійних фондів, з огляду на сьогоднішні реалії.
Були ситуації, коли волонтерові скидали 15 тисяч гривень на тепловізор, а потім «шили» кримінальну справу, нібито за крадіжку цих коштів. А цей волонтер – священнослужитель, якого я особисто знаю, і який ніколи так би не вчинив. І йому довелося через паству та знайомих витрачати час та кошти на ці проблеми, абсолютно надумані нечесними на руку правоохоронцями.
Через війну ми отримаємо ціле покоління, насамперед чоловіків, які матимуть і фізичні, і психологічні травми. Вони будуть відірвані від соціуму, потребуватимуть повоєнної реабілітації. Що потрібно вже зараз робити державі, щоб не отримати соціальний вибух після війни? Як підготуватися до вирішення цих питань?
Наші захисники – це реальні герої України, герої 21-го століття, які роблять неможливе.
Тому держава та міністерства, які відповідають за соціальну, психологічну та фізичну реабілітацію військових, зараз просто зобов’язані опрацювати ці найважливіші питання для допомоги нашим військовим.
Адже зрозуміло, що багато воїнів, а особливо молодих хлопців, які у свої 18-19 років побачили всі жахи війни, насамперед і самі потребуватимуть допомоги. Нам доведеться відновлювати не лише країну, зруйновані будинки та підприємства, мости та дороги, а й травмоване війною суспільство. А це – у рази складніше.
Крім того, потрібна професійна перекваліфікація та реабілітація військовослужбовців. Якщо людина до війни займалася фізичною роботою, але, на жаль, стала через війну інвалідом – держава має допомогти їй з освоєнням нової професії та наданням робочого місця. Це вкрай важливо, оскільки полегшує навантаження на соціальну частину бюджету, і, що найголовніше, дозволяє людині повноцінно жити, заробляти і не відчувати себе непотрібною та покинутою.
Держава вже зараз має зайнятися питанням підготовки платформи для цього – підготувати систему визначення профорієнтації, розробити та впровадити безкоштовні навчальні курси у всіх регіонах країни, опрацювати систему підтримки з подальшим працевлаштуванням.
Зараз багато країн допомагають нам фінансово, озброєнням та гуманітаркою. Я впевнений, що вони поділяться і досвідом реабілітації військових у мирному житті, своїми програмами та фахівцями.
Першочергове завдання на сьогодні – у максимально короткі терміни розробити програми та опрацювати питання соціалізації, перекваліфікації та реабілітації.
Наприклад, у Німеччині наших біженців одразу змушують вивчати мову та освоювати професію, або підтверджувати свою профпридатність під їхні вимоги. І якщо ти цього не робиш або відмовляєшся від вакансій, що пропонуються, тебе позбавляють соцвиплат. Я думаю, нам потрібно цей досвід так само запозичити, обов’язково враховуючи особливості нашого народу та менталітету. Так, можливо, це дещо жорстко, але часом людину треба підштовхнути, щоб вона не просто сиділа на шиї у держави і депресувала, а розвивалася і відчувала свою потребу.
Українська молодь через війну, а до цього – через коронавірус, вже три роки не отримує нормальної освіти. Крім того, ще доведеться дізнатися, як молоді люди психологічно реагують на війну. Що треба робити і нам, і владі, щоб не втратити ціле покоління?
Справді, нормальне навчання зупинилося ще тоді, коли через коронавірус діти перейшли на онлайн-навчання. А всі розуміють, що якість онлайн-навчання, коли половина класу не має мотивації, можна вважати нульовою. Але навіть коли школярі вже звикли до цього та увійшли до колії – почалася війна, і навчання взагалі практично зупинилося.
Крім того, у підлітковому віці молоді властивий «юнацький максималізм» — їм складно знаходити спільну мову з батьками, вчителями та й часом зі своїми однолітками. Тому їм потрібно допомагати, підтримувати та спрямовувати у потрібне русло.
З іншого боку, ми бачимо велику кількість школярів та студентів, які допомагають волонтерам у різних організаціях як в Одесі, так і в області. У нашій організації вони також допомагають фасувати продуктові набори на складах, роздавати пенсіонерам та переселенцям. Українська молодь різна – складна, багатогранна, але більшість із них розуміє, що потрібно розвиватися, використовувати всі можливості та рухатися вперед.
Ще, крім освіти, дуже важливо, чим займаються підлітки на дозвіллі. Адже через швидкий ритм міст і постійну зайнятість батьків, вони часто надані самі собі. Під час війни це питання ще більше ускладнилося через безліч обмежень. Але водночас ніхто не скасовував спортивні секції та змагання, які доречні й зараз.
На жаль, і у мирний час держава займалася питаннями дозвілля молоді за залишковим принципом. Пам’ятається, що на початку своєї каденції Зеленський презентував програму розвитку молоді, в якій було прописано багато напрямків – і спортивний у тому числі. Ми її вивчили, все було розписано грамотно та розумно. Ми навіть хотіли попрацювати над спільними проектами із державою в рамках цієї програми, але, на жаль, все зупинилося на стадії презентації.
Сподіваюся, що після закінчення війни до цього питання повернуться. Наразі вже всі розуміють, що фраза «молодь – наше майбутнє» — це не просто слова.
До того ж за кілька років сьогоднішні підлітки стануть повноправними членами суспільства, голосуватимуть на виборах чи навіть самі балотуватимуться. Згодом вони прийдуть до влади і почнуть керувати нашою країною. Але чи будуть вони підготовлені та розвинені, щоб висловлювати свою громадянську позицію?
Для цього владі зараз просто необхідно займатися суспільно-політичною освітою підлітків та молоді, створювати дискусійні клуби, залучати їх до роботи в організаціях, де роз’яснюватимуться та обговорюватимуться питання політики державного рівня, принципи роботи влади та державних інститутів. Залучати до обговорень тих самих депутатів, експертів та фахівців з різних напрямків. Таким чином, ми допоможемо нашому молодому поколінню бути в курсі політичних подій країни, розбиратися в різноманітті партій, розуміти, чим займається влада на всіх рівнях і не дозволяти обдурювати себе на виборах гарними гаслами.
Якщо ми згадаємо президентські вибори 2019 року, коли 73% громадян обрали Володимира Зеленського головою держави, то більшість тих, хто проголосував за нього, були молодими людьми, але чи розбиралися вони в політиці. Швидше за все, вони голосували за популярну людину, яка їм подобалася, і його команду. Тому у Верховній Раді виявилося багато тих, хто не має достатнього політичного та професійного досвіду.
Потім люди в багатьох із них розчарувалися, бачачи відображення результатів роботи влади на якості свого життя. За два роки рейтинг партії влади постійно падав і перед війною мав найнижчі показники – це результат розчарування тих, хто голосував за президента та його партію. Гарні гасла не нагодують твою сім’ю, потрібен результат.
Тому суспільно-політична освіта суспільства дуже важлива, і наша команда цим уже займаємось.
У рамках своєї політичної діяльності, як голова Одеської обласної громадської організації «Батьківщина Молода» при партії «Батьківщина», ми вже працюємо у цьому напрямку як у місті, так і в районах та громадах Одеської області. Для молодих хлопців та дівчат це хороша школа та старт для своєї політичної кар’єри.
На мою думку, робота молодіжних політичних організацій має вестись у всіх великих партіях країни. Це не вимагає великої кількості коштів, але має високу ефективність. Наприклад, ви живете у невеликому місті чи смт і хочете стати депутатом своєї громади, але не знаєте, з чого почати. У нас у кожній громаді є партійна організація та молодіжна при ній, ви приходьте туди, і ми починаємо працювати. Якщо ви досить активні і ваші очі палають, то все у вас вийде. Ви, наприклад, можете стати помічником нашого місцевого депутата, розібратися в роботі з документами, бувати на сесіях, готувати звернення, працювати з громадянами у депутатській приймальні і на наступних виборах спробувати себе вже як кандидат, маючи певний досвід та розуміння.
На минулих місцевих виборах у нашій області понад 30% обраних депутатів від «Батьківщини» були людьми до 35 років, більшість із яких саме так і розпочинали свій політичний шлях.
Якщо ж ми повернемося до депутатів, які пройшли від партії влади, то «Слуги народу» багато в чому переплюнула своїх «попередників».
Важливість моральних цінностей та релігійних організацій у розвитку країни переоцінити складно. Але вже зрозуміло, що цією сферою держава практично не займається та не цікавиться. Чи не зіткнемося ми надалі з проблемою повного нігілізму молоді та відсутністю будь-яких принципів та моралі у майбутнього покоління?
Це дуже складне питання, і ілюструючи його, я наведу приклад прийняття Верховною Радою у 2022 році т.зв. «Стамбульської конвенції», проти якої виступила рада церков України, яка направила президенту та уряду звернення щодо її скасування. Ця конвенція нав’язує нашому суспільству поняття «різноманіття ґендеру» та непритаманні українському суспільству моральні цінності, що ще більше заплутає наше молоде покоління. Це просто неприпустимо, але проблема просто ігнорується владою, і конвенція по сьогодні не скасована. Влада обґрунтовує ухвалення цього документа як одну з вимог для вступу України до ЄС, проте це неправда. Адже і серед чинних членів Євросоюзу є країни, які не ухвалили Стамбульську конвенцію або ті, що збираються її скасувати.
Друга проблема стосується роботи релігійних організацій під час війни. Всі вони об’єдналися заради своєї країни і допомагають як ЗСУ, так і всім, хто цього потребує – переселенцям, людям, які залишилися без даху над головою, втратили родичів і т.д.
Тому у відповідь хочеться, щоб і влада прислухалася до думки релігійних організацій. Українці здебільшого віруючі люди, наша країна багатоконфесійна, з багатогранною історією та культурою, і це мають брати до уваги представники влади при ухваленні законів та рішень.
Незважаючи на те, що церква відокремлена від держави, зараз ми бачимо згуртованість священиків та парафіян різних конфесій у боротьбі за Україну проти нашого ворога. І держава має взяти до уваги важливий чинник релігії, оскільки він перебирає важливу складову морального виховання нашого суспільства, від якого залежить рівень злочинності зокрема.
Підсумовуючи, скажу, що в країні сьогодні існує багато проблем, але наша волонтерська діяльність не зупиняється ні на хвилину, наш фонд «Шляхетна справа» продовжує плідно працювати і допомагати тисячам людей, у тому числі і воїнам, які захищають нашу державу.
Можна шукати винних, а можна щось робити самому. Ми обрали другий шлях, працюючи в гуманітарному напрямку та в політичному: скрізь, де можемо бути корисними нашим співгромадянам та Україні. І я впевнений, що ми неодмінно переможемо та побудуємо успішну державу. Все це в наших руках та в наших силах.