Незалежне казахське видання «Республіка» випустило серію репортажів, присвячених правдивій історії війни в Україні. Цей погляд «з-за кордону» на події здався нам цікавим, тому «ElitExpert» вирішив познайомити з цими публікаціями наших читачів.
З першого ж дня повномасштабної війни, 24 лютого, російські снаряди стали вбивати не лише людей в Україні – тоді ж під обстріл реактивних систем залпового вогню потрапив і найбільший у країні «Фельдман-Екопарк», розташований у селищі Лісовий неподалік Харкова.
Ландшафтний, дендрологічний та зоологічний Екопарк відкрився у 2011 році та розташувався на площі 140 гектарів, 40 з яких зайняла туристична «зоопаркова» зона з вольєрами, огородженими пасовищами та освітніми майданчиками. У парку працювали гурток юних натуралістів та кінна школа.
Всього на території утримувалося понад 2 тисячі тварин, багато з яких занесені до Червоної книги, а в заповідній частині росли червонокнижні рослини та чагарники. Станом на 2021 рік зоопарк знаходився на сьомому місці в топ-10 відвідуваних звіринців Європи.
«До розмов про війну я ставився як до якогось марення – вважав, що люди сіють паніку. На свій сором, у свої 60 років я взагалі не вірив, що це може статися, — розповідав власник екопарку Олександр Фельдман. — Того дня я був під Києвом. Коли почалося вторгнення, мене розбудив водій і сказав, що бомбардують Харків. Я подумав, що він або збожеволів, або п’яний. Але це виявилося правдою – той район Харківської області, де розташований екопарк, почали бомбити відразу, і дуже скоро почали гинути не лише звірі, а й наші співробітники, які намагалися годувати та евакуювати тварин».
Спочатку був шок
Вже вдень 24 лютого снаряди, що прилетіли в екопарк, зруйнували вольєр і вбили шість оленів. Решта розбіглася. Тоді ж снаряд розбив клітку з мавпами, і за мінус 19 градусів вони втекли в ліс, де загинули від холоду.
«Спочатку ми всі перебували просто в шоці та відчутті повної нереальності того, що відбувається, а потім зрозуміли, що це війна і вона триватиме не один день, тож почали намагатися рятувати тварин. Але зробити безпечно це було неможливо. Обстріл щодня лише посилювався», — згадує науковий співробітник екопарку Андрій Ганченко.
При цьому більшість співробітників зоопарку втекла в перші дні війни. Відразу поїхали двірники, робітники, вся охорона, багато наукових співробітників.
«Я нікого не суджу, — каже Андрій Ганченко, — це війна, кожен рятує своє життя, але все ж таки як можна кинути тварин, які до тебе звикли? Адже стороння людина не зможе зайти у вольєр і погодувати лева чи леопарда. Вони не приймуть від стороннього їжу, та й для людини це небезпечна ситуація. І взаємозамінності у нас немає — людина, яка годує єнотів та борсуків, не може зайти до тигра».
Зоопарк у «сірій зоні»
Від страху під час обстрілів тварини розбивались у кров об клітини, скло. Загинуло безліч птахів і мавп – коли черговий снаряд розірвався біля клітини з шимпанзе, деякі примати загинули навіть не від снаряду, а від розриву серця. Багато тварин вирвалися зі зруйнованих кліток і втекли – вовки, косулі, лисиці, лані.
За злою іронією долі зоопарк опинився у «сірій зоні» лінії фронту — прямо посередині між російськими та українськими військами. У час на його територію заходили то одні, то другі. Постійно точилися бої. Навколо нього було все заміновано. Співробітники зоопарку знаходили міни як у самому парку, так і в навколишній лісосмузі, навіть на деревах – там повисло багато протипіхотних мін, які скидали за допомогою парашутів.
Через два тижні постійних атак Адміністрація екопарку звернулася до українців:
«Ця карта ілюструє, наскільки важкою та страшною ситуацією виявився наш Екопарк. Ми на лінії вогню. Регулярні бомбардування та обстріли, зруйнована інфраструктура, загиблі та покалічені тварини. Це кошмар, який ми просто не могли собі уявити, а зараз це реальність. Але ми не здаємось. Ми намагаємося знайти «вікна» в обстрілах, щоб потрапити на територію екопарку та погодувати звірів. Ми намагаємось вивезти всіх, кого можливо. Ми боремося і боротимемося за кожне життя наших тварин».
Оскільки район зоопарку опинився в центрі активних бойових дій, а доступ до нього був дуже обмежений, адміністрація екопарку навіть закликала протиборчі сторони до призупинення вогню.
«Зелені коридори» потрібні не лише людям, а й тваринам! Нам потрібні хоча б дві години «тиші» на день, щоб наші співробітники та волонтери могли потрапити на територію екопарку та погодувати тварин. Йдеться про порятунок життя сотень ні в чому не винних живих істот!» — у розпачі просили зоозахисники.
Рятували звірів, але гинули самі
Щоб хоч якось врятувати частину звірів, працівники екопарку самі відкрили деякі вольєри та випустили на волю тих тварин, що мешкають на території України. На волі їхні шанси вижити були вдвічі вищими.
Прохання про припинення вогню, природно, не почули, тому співробітники зоопарку приходили на його територію на свій страх і ризик. Це герої, які під кулями, під вибухами, повзком пересувалися, щоб закинути в годівниці їжу, на собі тягали воду, годували, рятували, лікували та заспокоювали зляканих звірів. І – гинули самі.
У перший тиждень війни загинули двоє молодих співробітників, які прорвалися на оточену військами територію звіринця, щоб хоча б раз на два дні нагодувати тварин. Їх накрило російськими «Градами». Загинули і вони, і безліч звірів. Пізніше, 7 березня, зникли ще двоє людей. Їх довго шукали, але лише 19 квітня тіла вдалося виявити неподалік від звіринця: з’ясувалося, що їх розстріляли. Обидва були беззбройні і йшли годувати своїх тварин. У одного в руках було піввідра моркви, у другого – собачий корм.
На початку травня загинув 15-річний підліток, який допомагав батькам – співробітникам зоопарку евакуювати африканських буйволів. Під артилерійський вогонь тоді потрапила велика команда співробітників парку та волонтерів, а практично весь транспорт, яким вони приїхали і який призначався для вивезення тварин, було знищено.
«Люди під снарядами вивозили тварин. Гинуть і тварини, і люди, а ти розумієш, що тобі треба вивезти шість верблюдів та п’ять левів. І на все це маєш 20 хвилин, бо потім накриють знову», — згадує Андрій Ганченко.
Загалом за час війни загинуло шестеро співробітників Екопарку, і ще 15 людей було поранено. Власник парку обіцяє після війни поставити на території великий пам’ятник загиблим співробітникам та всім, хто рятував тварин.
Екопарку більше немає
5 квітня став справді чорним днем для зоопарку. Тоді через безвихідь ситуації керівництво парку вирішило приспати звірів, що залишилися.
«Екопарку більше немає. Зараз про це можна говорити абсолютно точно. Вчора і сьогодні він знову зазнав масованих обстрілів і бомбардувань. Інфраструктуру зруйновано, вольєри зруйновано. Найбільша проблема – це великі хижаки. Їхні вольєри поки що дивом зберігають цілісність, але ще один обстріл – і леви, тигри та ведмеді, які збожеволіли від страху, можуть опинитися на волі», — розповів Олександр Фельдман журналістам.
На думку адміністрації, після цього дикі тварини могли піти у бік Харкова чи довколишні села, чого допустити було не можна.
«Наші фахівці зараз розглядають можливість обладнати хоча б для деяких із них тимчасове житло у Чутовому Полтавської області. Якщо не вийде, то єдиний варіант, що залишається, — приспати хижаків. Про це дуже боляче говорити, але головний пріоритет зараз — життя людей. Якщо до вечора буде знайдено рішення, може, когось врятуємо, наприклад, маленьких ягуарів і пантер. Але всі дорослі тварини, швидше за все, будуть умертвлені».
Але диво сталося. Неймовірними зусиллями колег з інших зоопарків, місцевої влади, українських військових, волонтерів і просто людей, що люблять тварин та відгукнулися на заклик, увечері вдалося спочатку знайти тимчасове місце для вивезення тварин, а потім, протягом місяця, евакуювати всіх, хто вижив на той час — присипляти нікого не довелося.
Звірів развезли по всій Україні. Більшість тварин переїхала до Полтавської області. В Одеському зоопарку прийняли білих левів, у Кропивницькому — шимпанзе та орангутангів. Деяких хижаків забрав Київський зоопарк. Єноти та дикобрази поїхали до Рівного. Ведмеді – у Хмельницьку область. Півтора десятки котячих вивезли до Дніпра тощо.
У той же час процес вивезення тварини зовсім не рівнозначний їхньому порятунку. Стрес та постійні бомбардування надали на звірів свій негативний вплив. Наприклад, у Полтавському та Одеському зоопарках перевезені туди рисі, тигри, леви, чуючи сирену повітряної тривоги у цих відносно далеких від фронту містах, починали божеволіти. Вони кидалися на лозини клітин, травмуючи себе. Тварини чітко запам’ятали, що після такого звуку неодмінно йде смерть.
Процес реабілітації звірів займе тепер довгі місяці і навіть роки – і лише за умови, що війна не докотиться і до нових місць проживання…
Загалом, за підрахунками організації «Хвостаті заручники війни», в Україні за перші півроку бойових дій стали безпритульними понад двісті тисяч свійських тварин та загинули цілі популяції диких.
І з кожним новим днем війни ця цифра зростає.
