Після вторгнення РФ на територію України, морські порти Одеси, Чорноморська, Южного та Миколаєва виявилися заблокованими, що призвело до неможливості експортувати українське зерно і продовольчої кризи, яка назріває у світі.
Ці та інші питання, ми обговорили з нашим гостем, Сергієм Білюком, який має великий досвід роботи у морській та портовій галузях.
Заблоковані порти України
— Сьогодні морські порти України заблоковані, і питання вивезення зерна з країни є критичним, за словами уряду та міжнародних експертів. Єдині порти, які зараз працюють – це Ізмаїл та Рені на Дунаї. Ви свого часу були заступником начальника Іллічівського морського торговельного порту, розкажіть яка ситуація з логістикою сьогодні і наскільки все критично?
— Україна виробляє дуже багато зерна, і є одним із найбільших експортерів у світі. Сьогодні в купівлі нашого зерна більше зацікавлені іноземні держави та конкретні бізнесмени в нашій країні, ніж сама Україна. Але для нас наразі, першочергове завдання – це припинення війни.
Щодо наших портів, то, на мою думку, держава недостатньо розвивала саме річкові порти на Дунаї, в Ізмаїлі та Рені. В них практично немає приватного інвестора, не збудований логістичний ланцюг для доставки вантажів, а в Рені немає навіть залізничної гілки.
У зв’язку з цим, зараз у портах колапс і величезні черги через великий наплив вантажівок з елеваторів Одеси, Южного, Миколаєва та інших регіонів України.
На жаль, всі уряди та президенти нашої держави за 30 років, так і не спромоглись впритул зайнятися розвитком таких важливих портів на Дунаї.
Проблема почалася не сьогодні, і не через війну. Ще у 1998 році уряди Молдови та України підписали угоду про передачу у власність України ділянки дороги Одеса – Рені, та частини прилеглої території біля молдавського села Паланка, на що в обмін Молдова отримала 800 метрів українського узбережжя Дунаю – територію колишнього Ренійського району, де збудувала сучасний порт і стала морською державою.
Це був добросусідський жест з боку нашого уряду, але ризиків і втрат України ніхто не прорахував.
Згодом Молдова відмовилась виконувати свої зобов’язання, щодо передачі території біля Паланки нашій державі, і наразі відрізок дороги Одеса-Рені вважається власністю України на території Молдови.
Окрім того, що важливіше, Молдова, отримавши територію порту Джурджулешти, стала морською державою. І сьогодні цей порт обробляє як річкові, так і морські судна і має статус вільної економічної зони до 2030 року, що стало великим ударом для нашого Ренійського порту. Товарообіг упав, інвестори не виявляли до нього інтересу, а держава займалася іншими справами.
Тому сьогоднішні проблеми з вивезенням зерна та іншими товарами мають довгу історію та конкретних авторів.
— Нещодавно в Туреччині відбулись переговори, про можливе розблокування Одеського та Чорноморського портів для вивезення зерна, яка ваша думка з цього питання?
— На моє глибоке переконання, це можливе розблокування портів для перемоги України у війні нічого не дасть. Нас має хвилювати, насамперед, наша країна, наші люди та наша перемога. Наприклад ми розблокуємо порти, вивезуть наше зерно, і що далі — продовжать бомбардувати наші міста.
Для нас єдине та першочергове завдання – закінчення війни та виведення російських військ з України.
Я розумію, чому Туреччина так зацікавлена в цьому питанні, вони думають про себе та зростання цін у своїй країні. Зерно – це не тільки хліб і макарони, це яйця, м’ясо тощо. Окрім того, Туреччина є великим споживачем нашої рослинної олії, і звичайно, що їхнє керівництво турбується за свою державу та своє політичне майбутнє, а не за Україну. Нам треба припинити війну і думати про наших людей.
Робота бізнесу під час війни
— Війна триває вже четвертий місяць, як змінилося ваше життя та робота за цей період?
— За сферою своєї діяльності я виробник, і наші підприємства критично залежать від роботи портів. Після початку війни, на жаль, зі 100 наших співробітників 30 звільнилося, хтось пішов до ЗСУ, хтось виїхав.
Ми намагаємось переобладнати наші виробництва, щоб зберегти робочі місця та протриматись, шукаємо нові шляхи постачання та збуту продукції. У цей тяжкий час, коли ти не знаєш, що буде завтра, потрібно підлаштовуватися до реалій і працювати.
На щастя, наші підприємства жодного дня не простояли, і я вдячний своїй команді за розуміння та згуртованість, бо в цей непростий час дуже важливо підтримувати одне одного і вистояти.
— Уряд України анонсував допомогу та пільги для підприємців та бізнесу з початку війни. Ваші підприємства змогли отримати державну підтримку?
— З початку війни деяким підприємствам дозволили перейти на нову форму оподаткування щодо ПДВ, але податок на прибуток залишився, комусь дозволили лише відстрочити виплати.
Я чудово розумію, що податки треба платити за будь-яких умов, якщо є можливість працювати. Але для мене незрозуміла ситуація, з якою зіткнулися і ми, зокрема.
Два роки тому, з першого квітня 2020 року, уряд запровадив ліцензію на ємності для зберігання пально-мастильних матеріалів, якої раніше не було. І ми зіткнулися з проблемами, щодо її оформлення в належний термін, що призвело до штрафів для нашого підприємства. Крім того, цю ліцензію потрібно робити щороку. Ми сподівалися, що через війну, її скасують чи призупинять, але ні, цього року її знову довелося оформлювати.
Адже проблема в чому, через дефіцит палива цієї весни і зростання цін, багато підприємств і фермерів не змогли закупити оптом потрібні обсяги бензину та дизелю. І нам доводиться стоять у чергах на заправках, витрачати час, але і це не рятує, що нам ті 20 літрів на один автомобіль, коли мені потрібно 20 тон палива на місяць.
На мою думку, це великий промах уряду, який на період війни залишив дану ліцензію, чим створив величезну кількість проблем бізнесу та аграріям.
Крім цієї проблеми, є і інші. Ми, наприклад, також займаємось виробництвом паливних гранул, брикетів та пелетів, для опалення приватних будинків та комунальних установ, оскільки половина нашої області не газифікована, та й ціни на газ дуже високі.
Минулого року ми вирішили розширити виробництво та скористатися президентською програмою кредитування 5, 7, 9, яку уряд дуже рекламував. Подали пакет документів до Приват Банку, з розрахунком отримати кредит під 7%, для придбання німецького обладнання з виробництва брикетів, навіть уже знайшли постачальників та домовилися. Але банк розглядав нашу заявку місяць, і зрештою нам відмовили, вказавши у відповіді, що дана програма кредитування не поширюється на обладнання з виробництва такого виду палива.
Тобто у нас уряд, з одного боку, розповідає, що ми боремося із газовою залежністю, переходимо на альтернативні види палива та відновлювану енергетику, а по факту ніяк не допомагає вирішувати цю проблему.
Я був упевнений, що ми отримаємо цей кредит, це й нові робочі місця та податки. І сировини для виробництва пелетів та брикетів у нашій країні достатньо. Як же ви тоді боретеся із газовою залежністю? Дайте нормальні кредити нам на виробництво цього палива, іншим на закупівлю котлів, на їх виробництво – але ні, тільки розмови.
Окрім цього ми сплачували всі 30 років незалежності і платимо зараз за газ тій країні, яка на нас пішла війною. Коли могли б давно розвинути своє виробництво твердого палива, та бути реально незалежними у цьому важливому питанні. У нас аграрна країна, сировини для виробництва пелетів достатньо, що заважає владі допомогти нам, і вирішити раз і на завжди проблему з газом та енергонезалежністю.
До прикладу, усі українські виробники соняшникової олії, переробляють відходи в паливні пелети і вагонами відправляють до Польщі, а ми продовжуємо купувати газ безпосередньо в РФ або через схеми, але той самий газ у Європі.
Відзначу ще одну проблему, з якою зіткнулися наші громади. Я був дві каденції депутатом Чорноморської міськради, а зараз є депутатом Біляївської ОТГ, і добре знайомий із проблемами опалення комунальних підприємств у громадах.
Більшість шкіл, дитячих садків та лікарень в нашій області опалюються саме твердим паливом. Усі закупівлі проходять через систему «Прозоро», і проблема в тому, що середня вартість підготовки пакета документів для участі в таких торгах, становить близько 30-40 тисяч грн., а суми закупівель у громадах не великі – до 500 тисяч грн. Відповідно, підприємець повинен витратити чималі кошти на пакет документів для «Прозоро» і не факт, що він виграє тендер. Звичайно, якби сума закупівель була 10-20 млн. грн., можна брати участь, але в громадах немає таких коштів і немає потреби в таких обсягах твердого палива. Через що ОТГ, часто не можуть закупити паливо вчасно.
Минулого року ми зіткнулися у Біляївці саме з такою проблемою, підприємці відмовлялися від участі у торгах, оскільки суми закупівель твердого палива варіювалися від 100 до 500 тисяч грн., але люди не хотіли втрачати по 30-40 тисяч на документи, зривались закупівлі, і ніхто з уряду цього не помічає. І я не розумію чому керівники громад не звертаються до відповідних міністерств, до своїх народних депутатів, Асоціації міст – щоб для ОТГ ці збори в «Прозоро» скасували і дали можливість закуповувати паливо напряму, це вирішило б багато проблем для громад.
Допомога армії
— Питання гуманітарної допомоги сьогодні дуже важливе для країни та для ЗСУ. Розкажіть про свій досвід?
— Я часто буваю у Миколаєві, у мене там друзі служать. Намагаюсь допомагати їм чим можу – харчування, обмундирування, засоби особистої гігієни. Також допомагаємо нашим друзям-однопартійцям в Одеській області.
Зараз вкрай важливо максимально підтримувати наших бійців, так як війна іде за Україна та наше майбутнє. Тому шукаємо і в нас, і за кордоном – каски, бронежилети, все, що потрібно. Я намагаюсь щотижня їм щось привезти.
Депутатська робота та політика
— Ви депутат Біляївської міської ради. Як у воєнний час проводяться сесії та які головні питання вирішують депутати наразі?
— Мій депутатський шлях начитався ще у Чорноморській міській раді, де я пропрацював два скликання та був заступником міського голови, зараз я депутат у Біляївській ОТГ. Відповідно є з чим порівняти і підходи до роботи, формування бюджету та видаткової частини, і загалом роботу рад.
У Біляївці голова міста вже 22 роки на посаді, що, на мою думку, призводить до застою влади, відсутності розвитку та безініціативності.
Крім того, у громаді створено дуже багато комунальних підприємств, які більшою мірою є збитковими, а це додаткове навантаження на бюджет. Але замість пошуку рішень щодо їх ефективної роботи, або закриття через непотрібність – займаються незрозуміло чим.
Але я розумію голову громади – всі співробітники комунальних підприємств, це не лише його виборці, а й його агітатори за бюджетні кошти, а в КП міста працюють близько 300 осіб.
Окрім того, з початку війни, мене цікавила позиція депутатів від ОПЗЖ у нашій раді, щодо війни, та усього, що відбувається. Я вимагав скликати сесію, щоб вони виступили та позначили свою позицію, заради недопущення того, що сталося у Мелітополі та Бердянську. Щоб наші виборці і ми розуміли, з ким нам працювати чи не працювати далі. Бо, на мою думку, Росія розраховувала саме на депутатів від ОПЗЖ, що вони їх тут зустрічатимуть із квітами, чого ми не можемо допустити.
Понад місяць, поки РНБО зовсім не заборонила їх партію, жодних заяв не було. У нас вже відбулось дві сесії, і лише на третю, на початку квітня, вони заявили про розпуск фракції ОПЗЖ в громаді.
Ще одне важливе питання, яке я ініціював в громаді, стосується перейменування вулиць. Хтось казав, що це піар, але, на мою думку, ми не можемо ходити вулицею «Московською», поки наші солдати помирають на фронті. І сьогодні багато громад області наслідували наш приклад, і перейменовують вулиці у своїх ОТГ.
— Ви голова осередку партії «Батьківщина» в Одеському районі області, чим сьогодні займається партія?
— Наша партійна структура так само зазнала змін після місцевих виборів. Оскільки ми повністю спираємося на адміністративно-територіальний устрій країни, то відповідно після створення нових громад та районів партія переформувалась.
Мене обрали керівником «Батьківщини» Одеського району минулого року, і ми тільки розпочали нашу роботу. Але в більшості громад району ми маємо фракції. На жаль, партія не представлена в Одеській та Чорноморській міських радах, але ми це виправимо.
Мені імпонує новий керівник «Батьківщини» у місті Одеса Михайло Поживанов, він людина досвідчена, знаюча, і я впевнений, що ми переламаємо ситуацію і будемо гідно представлені в Одеській міськраді.
В нашій команді в Одеському районі багато молодих депутатів, деякі з початку війни пішли до ЗСУ та територіальної оборони. Також наш регіон прийняв велику кількість переселенців із Миколаївської, Херсонської та інших областей. Людей потрібно розмістити, допомогти з харчуванням, речами, стати на облік у соціальні служби та багато іншого – цим сьогодні займаються і наші депутати, і актив партії в громадах області. Працюють усі – для нашої перемоги!
— Як вас змінила війна? Чи стали якісь речі важливішими або втратили для вас пріоритет?
— Війна особисто мене не змінила, я як був, так залишаюся борцем за нашу країну та її європейський розвиток. Змінилися люди навколо, якщо раніше ми дискутували, намагалися переконати один одного в якихось речах – що таке «руський мір», хто така Росія, хтось мав сумніви, то зараз ці люди радикально змінилися.
Наприклад, я тривалий час вимагав внесення змін до регламенту роботи Біляївської міськради, щодо присутності в залі засідань герба та прапора України, а перед початком сесії що б виконувався гімн. Рішення зрештою прийняли, але з великими потугами, і це було лише півтора роки тому. Сьогодні це згадується зовсім з іншими емоціями.
Я, як і всі українці, вірю в нашу перемогу та роблю все можливе для її наближення. Але також хочу і сподіваюся, що війна змінить ставлення до корупції в нашій країні, бо за 30 років незалежності нічого не змінилося, а можливо й погіршилося. І це ще один фронт боротьби за нашу державу та наше майбутнє!
