Михайло Олександрович Поживанов – український політик, державний та громадський діяч, меценат. Народний депутат України чотирьох скликань обіймав різні урядові посади. Глава громадської організації «Фонд муніципальних реформ «Магдебурзьке право». Професор, захистив докторську дисертацію у галузі технічних наук.
В інтерв’ю політик говорить про економіку, комфортне місто, політику та волонтерську діяльність в умовах війни.
В Україні вже четвертий місяць триває війна, ми сподіваємось і віримо у нашу перемогу, але головні питання порядку денного: як держава допомагає людям, і як ми відновлюватимемо Україну?
Звичайно, дуже хотілося б, щоб війна закінчилася якнайшвидше, і ми почали відновлювати постраждалі та зруйновані території України. На жаль, на сьогоднішній день багато населених пунктів зазнали відчутних втрат і руйнувань від глобальних, як Маріуполь, Гостомель, Ірпінь і Буча, так і менше, але проблеми скрізь абсолютно однакові.
Вже є перші, звільнені ЗСУ, населені пункти у Херсонській, Харківській та Запорізькій областях. І треба думати, як їх відновлювати вже зараз. Коли закінчиться війна, у нас мають бути готові відповіді на запитання: що робити, коли робити і за чиї гроші?
Нещодавно у своєму блозі на сайті «Лівий берег» я писав про останні зміни у податковому законодавстві країни. Тому що в перші дні війни були прийняті зміни щодо зниження податку на додану вартість, десь прибрали збори, десь дозволили не проводити перевірки, комусь дозволили уникнути оплати ПДВ і працювати на 2% з обороту.
На територіях, де велися чи ведуться військові дії, дозволили не сплачувати податки на землю, нерухомість та інші. Певною мірою це стало підтримкою бізнесу.
15 березня Володимир Зеленський звернувся до бізнесу та попросив почати працювати всіх, хто може. Начебто все зроблено правильно, багато підприємств відкрилися на Закарпатті, Рівному, Одесі та інших містах. Але наприкінці квітня голова комітету з податків, пан Гетьманцев, почав говорити про відміну податкових пільг та зроблених раніше послаблень. Добре, що Верховна Рада не підтримала його пропозиції, оскільки це дало б неправильні сигнали вітчизняному бізнесу.
Нині ми говоримо про роботу підприємств у воєнний час. Потрібно враховувати дані ООН, за якими практично 6,5 мільйонів жителів України виїхали з країни, 10-11 млн. людей стали внутрішніми переселенцями, тобто майже половина жителів торкнулася тієї чи іншої міграції. Усіх цих людей потрібно забезпечити житлом, робочими місцями, комусь допомогти перекваліфікуватися.
Звичайно, якщо ви електрик, ви легко знайдете роботу в будь-якому місці, але коли у вас специфічна, вузько потрібна професія, держава зобов’язана допомогти вам з перекваліфікацією.
Зазначу у цьому плані фракцію «Батьківщина» та особисто Юлію Тимошенко, за ініціативу прийняття змін до закону про зайнятість, де для переселенців прийнято норми, що дозволяють їм за спрощеною процедурою ставати на облік у центрах зайнятості та отримувати відповідну допомогу та компенсацію, а також освоювати нові спеціальності для роботи у тих регіонах, куди вони переїхали.
На мій погляд, уряд має найближчим часом опрацювати та надати суспільству механізми того, як відновлюватиметься країна, за якими правилами працюватиме бізнесу, оскільки це дуже важливо для кожного українця.
Війна — це жахливе лихо, але треба чесно зізнатися, що це ще й великі можливості щодо підходів до відновлення міст — як їх відновлюватимуть — за старими лекалами чи вже враховуючи нові містобудівні умови та правила, виходячи з бачення держави?
Якщо ми говоримо про галузеве місто, то, можливо, з’являться нові локації для міст. Зараз дуже змінилися технології, екологічні вимоги, норми та логістика. На мій погляд, важливо опрацювати питання щодо сировинних питань, так, наприклад, якщо продуктивність залізняку в Україні була вищою від потреб, і частина сировини йшла на експорт, то нам потрібно розуміти, як рухатися в цій галузі далі.
Міністерству економіки варто прорахувати баланс необхідної країні продукції та її видів, відштовхуючись від наших сьогоднішніх можливостей та того, наскільки інвестори та власники готові працювати.
Людей сьогодні хвилює те, як вони житимуть, і як забезпечуватимуться їхні робочі місця, як працюватиме малий та середній бізнес, оскільки торгівля, сфера громадського харчування, сфера обслуговування, туризм — це те, що дає основні робочі місця для людей та формує бюджет.
Україна є високоосвіченою країною, тому важливо, як далі розвиватиметься наука на базі Національної академії наук та галузевих інститутів. Оскільки потенціал у нас є, його потрібно використати.
Щодо відновлення країни, я думаю, для України буде свій План Маршала. Наприклад, на початку березня я збирався презентувати свою книгу по зручному місту, про урбаністику. На жаль, все скасувалося, але зараз ми вже відновили роботу над її випуском. Так от, у ній йдеться про основи містобудівної політики, яким критеріям вона має відповідати з урахуванням наших побажань та пропозицій. Я малював модель міста, яке має бути комфортним та зручним, і мені відверто не хочеться думати, що це утопія. Втішно, що наш Президент уже провів нараду про містобудівну політику, де обговорювалися основи плану відновлення міст. Там було кілька західних архітекторів, представники Мінрегіонбуду, і було розставлено абсолютно правильні акценти.
У моєму розумінні, плани відновлення міст потрібно опрацьовувати не під одну кальку, оскільки загубиться особливість кожного населеного пункту. Міста мають бути різні, але в той же час однакові за якістю та безпекою доріг та екології, з високим рівнем інфраструктури, це стосується енергозабезпечення та водозабезпечення міста, роботи з відходами, чистої енергетики. Інші моменти щодо напряму роботи, наповнення бюджету міста повинні опрацьовуватися саме від його особливостей – розташування, наявності корисних копалин, логістики тощо.
Має бути єдиний детальний план території, єдиний генеральний план розвитку тієї чи іншої регіону, єдиний план країни із збереженням душі міст.
Ви кажете правильні слова, але у нас є велика проблема – корупція, як побутова, так і політична, як із цим бути?
Справді, велика проблема в тому, що ми не створили реального громадянського суспільства, ми не маємо нормальної ідеологічної партійної системи. На заході, наприклад, є право-лівоцентристські напрямки, є консерватори, ліберали, республіканці, і вони мають ідеологію. Одні кажуть — ми повинні дати все людині, а інші кажуть: ні — ми людині дали освіту, а далі нехай вона сама йде та розвивається, ми не обтяжуємо її податками, а вона займається тим, чим хоче. У цих країнах партії існують кілька десятків років, і система держави успішно працює.
У нашій країні, на жаль, партії з’являються та пропадають із періодичністю у 5 років. Насправді, вистачить однієї руки, щоб підрахувати ті з них, які реально претендують на звання політичної партії в Україні, а не просто реєструються в Мін’юсті.
У реєстрі України понад триста партій, але лише одиниці з них ведуть активну діяльність, мають реальну структуру, програму, людей та ідеологію.
Конструктивна партійна діяльність, це найважливіша складова демократичного розвитку держави, і я більш ніж впевнений, що ми прийдемо до цього.
Важливо сформулювати та розуміти критерії оцінки будь-якої політичної сили для себе, для тих, кого ми вибиратимемо навіть на найнижчому рівні влади – сільським головою, селищним головою, депутатами ОТГ тощо. Вибирати потрібно не тому, що він мені сьогодні приніс ту чи іншу допомогу, не тому, що це сусід чи мій кум, треба судити у справах насамперед.
Адже демократія чим відрізняється від дикторського режиму? Диктатор сказав, і всі побігли виконувати – у демократії загальне обговорення, знаходження консенсусу. Так, це все займає час, але коли всі обговорили, проголосували та ухвалили ті чи інші закони – кожен громадянин це бачить і відчуває як своє життя.
Тому саме від нас та нашої активної громадянської позиції дуже багато залежатиме.
Мені дуже хотілося б побачити нові політичні сили у країні. Ось наприклад, свого часу, мені імпонував спікер Дмитро Разумков, інтелектуал, доктор технічних наук Ігор Смешко, Володимир Кличко чогось намагався домогтися зі своєю партією – але не спрацювало, бо все замкнулося на дуже обмежене коло людей навколо лідера, а у партії має бути працююча структура по всій країні.
Мій вибір сьогодні – це партія «Батьківщина», вона підходить мені за ідеологією, партійною структурою, де є люди, ідеї, справи. Я ухвалив для себе складне рішення – очолити Одеську міську організацію партії. І сьогодні у нас багато роботи, як з тими, хто перебуває на фронті, так і з тими, хто перебуває в тилу.
У нас у країні дуже велика кількість переселенців, дуже багато людей втратили роботу, і коли ти маєш партійну структуру – чітку, працюючу, ти можеш ефективніше допомагати людям.
Наприклад, ми знайшли в Одесі безкоштовні складські приміщення для навантаження гуманітарної допомоги, щоб створити хаб для централізованого розподілу гуманітарної допомоги по області.
Адже в нас зараз як відбувається, поодинці, та чи інша громада, чи депутат, їдуть до Румунії і особисто забирають одну-дві машини гуманітарки.
Тепер, працюючи з міжнародними організаціями, ми зможемо централізовано доставляти до Одеси гуманітарну допомогу, і разом із військовими адміністраціями та нашою структурою розподіляти її більш ефективно.
Ми узгодили основні питання, і перша машина з медикаментами вже в дорозі.
А нещодавно в Одесі побувала лідерка партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко. Завітала до військового шпиталю, зустрілася з волонтерськими організаціями, побувала у Фонтанській ОТГ, де волонтери організації «WorldCentralKitchen» готують по 5000 обідів на день. Партія передала ОТГ матеріальну допомогу, продукти, залучила туди людей, котрі залишилися без роботи. Можливо, хтось назве це політичним піаром, я ж вважаю це ефективною і трудомісткою роботою на благо держави.
