Експертний клуб

Китайська демографія: лід рушив. Частина 1

Kishida Fumio

За підсумками 2022 року, вперше за останні шістдесят років, скоротилося населення Китаю. Про це розповів Ярослав Розумов

Декілька років тому у світових ЗМІ пройшла інформація: в Індійському океані зародився новий континент, людство наслідки цієї події відчує дуже нескоро, але колись воно їх відчує дуже сильно. Звісно, ​​якщо не зникне раніше. Щось подібне сталося минулого року, але не в геологічній, а у соціальній сфері, з майбутньою проекцією на геополітику та економіку, та й практично на все: за підсумками 2022 року скоротилося населення Китаю.

Збудуємо Дену пам’ятник?

Багато джерел підкреслюють, що це перше скорочення за останні шістдесят років після того, як комуністичні реформи МАО Цзедуна спровокували те, що «червоні» експерименти неминуче несли всюди: голод з величезною кількістю жертв, і 1960 рік країна закінчила з демографічним мінусом більш ніж три мільйона людей. Це єдиний випадок у новітній історії Китаю. Але його наслідки були перекриті вже практично відразу: в 1961 році, хоча голод ще тривав, був відзначений приріст населення, в 1962 він «стрибнув, як кенгуру», досягнувши майже 18 млн, а в 1963 — понад 22 млн. Більше таких цифр не повторювалися, але аж до 2000 року щорічний приріст перевищував 10 млн осіб (половина нинішнього Казахстану – для усвідомлення масштабів). Введення в 1979 році жорсткої та системної політики

Регулювати приріст населення у Китаї намагалися ще у 1950-х роках, але тоді з цього нічого не вийшло. Вийшло у ДЕН Сяопіна у 1970-х. Якби не це, то, можливо, сьогодні населення Китаю було б мінімум рази в півтора більше за нинішнє і продовжувало б зростати. І тоді геополітична та економічна картини світу були б зовсім іншими. Особливо для тих країн, що межують із Піднебесною. А може, на той час уже можна було б говорити – «межували». У цьому сенсі багато хто міг би сказати про Ден Сяопіна дуже добрі слова, що він «людина століття». І, наприклад, назвати його ім’ям проспект в Алмати чи Москві. І ось уже при СІ Цзіньпіні ми бачимо нові китайські демографічні реалії, закладені сорок років тому при Дені – китайців стає менше.

Від циновки до ВЕЗ

Я вперше опинився в Китаї в 1997 році і відразу в Шеньчжені та Чжухаї, у китайських «візитних картках» успішності їхніх реформ. Вже тоді міста вражали: транспортна інфраструктура, виробничі майданчики, парки, рівень сервісу в готелях та ресторанах цілком можна порівняти з американськими. А товари – незрівнянно дешевші. Китайські чиновники та менеджери у відповідь на питання, як вдалося досягти такого приголомшливого успіху за дуже короткий час, відповідали: вільні економічні зони! Мене ця відповідь не влаштовувала, оскільки ВЕЗи на той час існували в багатьох країнах світу, але ефекту, хоча б близько порівнянного з китайською, більше ніде не було. Те саме було і з поясненнями успіхів дешевизною робочої сили – а де в Азії чи Африці вона тоді не була дешевою? Але «шеньчженів», окрім як у Китаї, ніде не було.

Тут варто зробити відступ. Китайський ривок останніх десятиліть ХХ століття став несподіванкою для всіх, але для пострадянського простору, мабуть, більшим, ніж для інших регіонів світу. Ті з нас, кому зараз під 50 і більше, росли зовсім в іншій ситуації: Китай асоціювався не з економічним успіхом, а з крайньою бідністю та ексцесами, на кшталт боротьби з горобцями, затіяною комуністичним керівництвом. Популярний анекдот 1970-х: «Китайці продають два гарнітури, великий і маленький. Великий — дві циновки і три портрети Мао Цзедуна, маленький — одна циновка і два портрети».І уявлення про Китай як про бідну країну почалося навіть не з вивертів комуністичних експериментів. Моя прабабуся розповідала, що до революції 1917 року був поширений бізнес: їздити на ярмарки до Китаю, купуючи там нитки та шовкові тканини, а туди відвозячи всілякі промислові вироби, аж до цвяхів, відер, серпів. Заради історичної справедливості треба сказати, що ХХ століття в цьому плані не типове, в китайській історії були тривалі періоди, коли експорт із країни набагато перевищував імпорт. Але потім китайці «проспали» промислову революцію, населення продовжувало зростати, у ХХ столітті після повалення монархії прийшли десятиліття політичної нестабільності та воєн, а потім кривава «вишенька на торті» — перемога компартії. Декілька десятиліть нашим сусідам було не до прогресивного розвитку – вижити б! — і в наших широтах закріпилося уявлення про Китай, як про дуже відсталу країну. Пам’ятаю, як після поїздки до Китаю 1997 року я розповідав свої враження одному з керівників тодішньої компанії «Казахойл» і почув від нього:»Та ну! Дурниця це все, моя теща там була, каже, вони все ще в земляних печерах живуть!». Ось буквально так.

Насправді, ці «печери» — відоме явище, і це феномен інженерної думки та екологічного підходу до спорудження житла у м’яких ґрунтах у глибоких річкових каньйонах, цілком комфортних для свого часу. Через кілька років, в іншу подорож до Китаю, я їх побачив. До речі, і сьогодні таких живуть, навіть в Австралії. Але звідки було вчорашньому комсомольському функціонерові, який раптом на початку 1990-х став нафтовим менеджером, це знати?

Те, що такі неправильні, що збивають з пантелику уявлення про Китай зберігалися, частково було пов’язано з потужною антикитайською пропагандою часів Хрущова-Брежнєва, а частково з тим, як ми побачили Китай вперше, коли він відкрився. Заходив він на наш ринок з кінця 1980-х з найдешевшого та неякісного ширвжитку, символом якого можна назвати жахливі по дизайну та пошиття пуховики (у 1992 був у мене такий, шкода, не зберіг для «сімейного музею!»). Не всі одразу зрозуміли, що є і «інший Китай», який просто тоді був нашому споживачеві не по кишені.

Повернувшись з того першого відрядження до Китаю, я став метою прояснити собі витоки китайського ривка. Російські та нечисленні казахстанські китаїсти відповідали на це так: відхід від централізованої економіки, запуск ринку. Ну це очевидно, але подібне наприкінці ХХ століття відбулося в багатьох країнах, а китайський ефект не повторювався. Конфуціанська мораль та етика, сказала одна знайома-філософ. За всієї початкової спірності цього погляду теж хотілося зрозуміти, чому саме в Китаї виникло таке вчення, що дисциплінує.

То чому ж китайські успіхи так «вистрілили»?

Далі буде.

Коментарии

Последние

Найактуальніші новини та аналітичні матеріали, ексклюзивні інтерв'ю з елітою України та світу, аналіз політичних, економічних та суспільних процесів в країні та за кордоном.

Ми на мапі

Контакти

01011, м. Київ, вул. Рибальська, 2

Телефон: +38-093-928-22-37

Copyright © 2020. ELITEXPERT GROUP

To Top