До річниці початку повномасштабної війни рейтингове агентство ElitExpert спільно з Міжнародним Експертним Клубом склали рейтинг 10 казахстанців, які найбільше підтримали Україну в годину великого лиха.
Українцям, безумовно, цікаво знати, які мотиви рухали громадянами далекого Казахстану, тому ми розпочинаємо серію інтерв’ю з людьми, які увійшли до рейтингу. І першою нашою гостею стала відома казахстанська громадська діячка, засновниця БФ “HAQ” Тогжан Кожали. Її фонд зібрав та направив Україні допомогу (різні товари, продукти та медикаменти) на загальну суму близько двох мільйонів доларів.
В інтерв’ю ElitExpert Тогжан розповіла, чи легко було переконати казахстанців допомагати Україні, як вдалося вибудувати логістику поставок, враховуючи, що між нашими країнами — тисячі кілометрів, і як люди, пов’язані з Росією, досі намагаються перешкодити роботі фонду .
– Ви однією з перших у Казахстані підтримали українців. Що саме спонукало вас на цей крок, чому ви вирішили допомагати людям в Україні – країні дуже від вас далекої?
— Все почалося першого ж дня, 24 лютого, а ініціаторами була група моїх однодумців — нас було 12 людей. Спочатку всі ми зазнали великого шоку і з самого ранку почали думати, що ж нам робити. Спочатку вирішили виступити з колективним зверненням про те, що ми за мир в Україні. Створили свій телеграм-чат, розмістили звернення, і воно знайшло відгук у понад 8 тисяч людей.
Побачивши таку підтримку, прийшла думка про те, щоб трансформувати наше спільне бачення в якусь матеріальну форму допомоги Україні. Тоді ми оголосили фінансовий збір від казахстанського народу українцям — і вже за перший тиждень відгукнулося понад 20 тисяч людей різного віку з усіх регіонів Казахстану! Завдяки небайдужим казахстанцям ми зібрали величезну суму. Я думаю, що така велика сума на гуманітарні цілі взагалі була зібрана вперше в новітній історії нашої держави. Тим більше, як ви правильно помітили, йшлося про країну досить далеку від нас, яка не є нашим найближчим сусідом і біль якої ми відчули зовсім недавно.
– Просто дивно, як вам вдалося залучити до допомоги для України настільки багато людей – від пересічних громадян до бізнесменів. Тисячі казахстанців одразу відгукнулися на наше лихо…
— Я думаю, цьому посприяло те, що буквально за місяць до української війни, у нас вдома, в Казахстані сталися так звані «січневі події» (масові протести, що переросли в збройні зіткнення і супроводжувалися численними жертвами — ред.), тобто казахстанський народ також пережив це відчуття страху, коли мирне життя змінилося за одну мить, коли почалися зіткнення, а кожен відчув загрозу своєму життю та життю своїх близьких. Ми тільки-но це відчули на собі, тому, коли дізналися про війну в Україні, то бажання допомогти людям, які опинилися в подібній ситуації, було дуже сильним.
— У вашій ініціативі держава брала якусь участь, чи волонтери діяли лише з власної волі та бажання?
– Спочатку це була виключно громадянська ініціатива. До нас приходили звичайні люди, компанії, бізнесмени. А вже потім, широкий резонанс від нашої акції, підштовхнув офіційна влада Казахстану, тижнів за два після початку війни, теж надати гуманітарну допомогу Україні. Якщо не помиляюся, на суму 2 млн доларів.
— А що входило в ту гуманітарну допомогу, яку постачали ви, і про які суми йдеться?
— Можу навести дані звіту нашого фонду за підсумками 2022 року. Готівкою ми зібрали близько 500 млн тенге, це понад мільйон доларів. А всього разом ми доставили постраждалому населенню в Україні товарів на 800 млн тенге — це близько 2 млн доларів. Про які товари йдеться? Ми купували ліки, знеболювальні, антибіотики, бинти, купували навіть шкарпетки, взуття та спальні мішки. Потім, звичайно ж, продукти першої необхідності — макарони, гречку і 20 тисяч сухих пайків, тому що ми знали, що в найбільш постраждалих містах люди не мали ні електрики, ні газу, ні можливості приготувати їжу.
Восени-взимку стали постачати генератори для українців, які тижнями сидять без світла.
— До речі, чи були якісь запити з українського боку, чи ви збирали просто те, що вважали за потрібне?
– У перші дні все було досить хаотично. Потік допомоги від громадян був величезним – починаючи від ліків та продуктів до памперсів дітям. Надалі, коли робота систематизувалася, ми вже робили запити до посольства України, до того ж і нам самим почали надходити запити від благодійних фондів та волонтерських організацій в Україні. Тому ми вже мали орієнтовний список того, що необхідно насамперед, і за переліком робили конкретні закупівлі. Наприклад, ми оснастили кілька поліклінік в Україні медикаментами та обладнанням – надсилали те, що їм потрібно. Зокрема, нас попросили про апарати штучної вентиляції легень, і ми поставили 11 апаратів ШВЛ виробництва Південної Кореї, Швейцарії та Китаю. До речі, це була головна вимога української сторони – жодного товару із Росії. Тому всі товари на відправку у нас або наші, казахстанські, або із сусідніх країн, за винятком РФ.
— Ваш фонд “HAQ” працює лише з постачанням гуманітарного призначення? Я, наприклад, знаю, що українським журналістам, які працюють на передовій, не вистачало бронежилетів, касок…
– Наша позиція дуже чітка. Ми не надсилаємо нічого, що можна інтерпретувати як поставки, призначені для ведення воєнних дій. Ніхто не може нас звинуватити, що під виглядом гуманітарної допомоги населенню України, що страждає, ми передаємо якесь військове обладнання, тепловізори, бронежилети або щось подібне… А такі запити від української сторони, звичайно ж були, але ми завжди роз’яснювали нашу позицію: ми допомагаємо не солдатам, а мирному населенню, яке постраждав від війни. І на всіх наших коробках завжди пишеться: «Не для продажу» та «Для цивільного населення».
– Ви передали вже сотні тон гуманітарної допомоги. При цьому від Казахстану до України – кілька тисяч кілометрів, а літаками та поїздами туди тепер не дістатися. Як вам вдалося опрацювати та узгодити питання логістики через треті країни, і з якими складнощами довелося зіткнутися?
— Так, ситуація з логістикою дуже непроста. Перший час ми перевозили наш вантаж літаками «Air Астана», які були зафрахтовані урядом для вивезення наших громадян з України. І з цими бортами, що летіли туди порожніми, ми відправляли зібраний гуманітарний вантаж.
Втім, це тривало недовго. Вже за два тижні, коли всіх казахстанців повернули додому, нам довелося переходити на наземний транспорт: стали орендувати фури. При цьому зізнаюся дуже проблематично було знайти водіїв. Практично всі водії наших гуманітарних фур це українці. Звичайно, ми зверталися до різних компаній і довго шукали людей тут, серед місцевих, але великої кількості бажаючих їхати до країни, що воює, як ви розумієте, не знайшлося.
При цьому дорога справді дуже довга. Фури їдуть через Актау, потім через Туреччину, і загалом маршрут із Казахстану до України займав приблизно місяць. Зараз, з урахуванням набутого досвіду, ми змогли скоротити цей термін до двох тижнів.
До речі, у добрі місяці ми відправляли по одній фурі щотижня. Загалом на сьогодні ми поставили 20 повних фур, це 400 тон гуманітарного вантажу, спрямованого до України. Згідно з нашим меморандумом з українським посольством, ми надаємо гуманітарну допомогу, а вже там на місці українці її самі розподіляють по нужденних. Потім ми поставили шість «Юрт Незламності» по Україні – від Одеси до Львова, де люди в умовах відключень електроенергії та опалення могли зігрітися та скористатися електрикою. Це така знакова ініціатива – якщо ви не маєте можливості приїхати до нас додому, то ми надсилаємо свій будинок вам, щоб ви відчули наше казахстанське тепло.
— В Україні волонтери та благодійники часто скаржаться на прогалини у законодавстві, на відсутність зрозумілих законів, що регулюють їхню діяльність та встановлюють правовий статус. У Казахстані існують такі складнощі?
— У принципі, ні, однак у перші дні ми все ж таки зіткнулися з проблемами, тому що, як з’ясувалося, в державній системі Казахстану взагалі не була відпрацьована така функція, як гуманітарні вантажі для іноземних держав. Навіть у адміністрації аеропорту не знали, як оформляти наші вантажі, бо ніколи з таким раніше не стикалися. Потім усе налагодилося.
На щастя, у Казахстані правила діяльності благодійних фондів досить чітко прописані. Усі фонди зобов’язані надавати щорічний звіт про свою діяльність, і зараз ми якраз його готуємо. У ньому буде повністю відображено всі внески та витрати, всі кошти, виділені на допомогу Україні.
Розуміючи, що це велика відповідальність, ми з першого дня оформляли всі надходження відповідними документами.
Спочатку всі кошти надходили на банківські картки наших співробітників, з початку квітня їх було перенесено на спеціальний юридичний рахунок, і відтоді будь-які надходження йдуть лише на нього. Тому будь-який рух по рахунках легко відстежити і вони повністю прозорі. У нас є всі документи, всі чеки з кожної покупки, ми знаємо, на що витрачено кожне тенге.
— І все ж, напевно, за минулий рік початковий шок уже спав і українська війна для багатьох стала буденністю. Чи не зникло у казахстанців бажання допомагати Україні?
— Звичайно в перші 4 місяці, а особливо в перші два тижні, потік бажаючих допомогти був набагато більшим. Щодня до нас в офіс приходило понад 100 осіб, а всі наші приміщення, по суті, перетворилися на великий гуманітарний штаб та логістичний центр. Потім, десь із червня, процес пішов на спад, але все одно хочеться відзначити небайдужість наших людей. Як приклад можу навести одного нашого постійного жертводавця на ім’я Петро. Він щотижня, починаючи з 24 лютого, відправляє нам на рахунок для допомоги Україні по 1500 тенге. А якщо якийсь тиждень пропускає, то потім надсилає 3000 тенге одразу за два тижні і дуже перепрошує за те, що в попередній тиждень не зміг відправити. При цьому людина явно небагата.
З іншого боку, насправді, зараз допомога зменшилася, і до цього не в останню чергу приклали руки наші «хейтери». Це ті люди, які за даними ЗМІ, працюють у зв’язку з Росією та з ФСБ. Природно, що росіяни і ті, хто їм співчув, були дуже незадоволені тим, що ми надаємо допомогу населенню України, тому розпочали кампанію з очорнення нас в інтернеті. Вони стали закликати людей припиняти допомагати фонду, бо ми нібито крадемо кошти і до українців нічого не доходить. Зрозуміло, легко перевірити, що це не так, у нас все відкрито і прозоро, але, на жаль, багато людей ласі до гучних заголовків і не оцінюють інформацію критично.
Втім, ми це так не залишили, і на одного з таких хейтерів, який розповсюджував брехливу інформацію, подали до суду. Зараз щодо нього відкрито кримінальну справу і ведеться розслідування, тому що за наклеп потрібно відповідати. Тим більше, що в рамках цієї справи ми провели повний аудит наших витрат по Україні, подали його слідчим органам, і жодних питань до нашої діяльності не виникло. Тепер долею цієї людини займеться прокуратура. Адже це є явним елементом гібридної війни: очорнити нас, щоб люди перестали допомагати Україні.
— І насамкінець: чи довго ще ваш Фонд займатиметься гуманітарною місією для України?
— Поки не закінчиться війна.
Розмовляла Олена Овчиннікова
