Що ми відчуваємо, коли зустрічаємо в мережі новину про черговий корупційний скандал? Вже й не дивуємося. Тому що йде війна, тому що це гроші, і, мовляв, чого ще можна очікувати? А потім перечитуєш заголовок ще раз: “Голова благодійного фонду вкрав 3,4 мільйона гривень” – і стає трохи не по собі. Тому що якщо навіть волонтери крадуть, то що взагалі відбувається?
Саме так і працює чорний піар. Тільки проблема в тому, що нічого цього не відбувалося. Не було ні суду, ні вироку, ні обставин справи. Просто поліція вже все вирішила за суд.
Ніхто не думав, що війна затягнеться на роки. Що замість кількох місяців людям доведеться жити в реальності, де волонтери витрачають більше сил, ніж військові, а допомога армії перетвориться на щось рутинне і навіть… підозріле.
Волонтери з перших днів війни взяли на себе непосильний тягар — безкінечні пошуки машин для фронту, збори на дрони, нічні розвантаження гуманітарки, евакуації людей… Вони знали: поки вони допомагають – країна тримається, але тепер волонтерів почали переслідувати.
Зовсім нещодавно правоохоронні органи “кошмарили” відомий БФ “Корпорація монстрів” – фонд, який став зразком прозорості, ефективності та самовідданості. І якщо під прицілом опинилися такі фонди, які вважалися мірилом чесності, то що вже казати про менш відомі, але не менш важливі фонди та ініціативні групи?
Поліція винесла вирок замість суду
Мова йде про благодійний фонд “Аджалик», який розпочав свою діяльність задовго до початку вторгнення – ще у 2016 році. У справі проти його керівника Сергія Кривенка виникає багато питань, але нас особливо здивувала офіційна заява Національної поліції, опублікована на сторінці відомства у Facebook.
У заяві йдеться про кримінальне провадження щодо голови благодійного фонду, але замість об’єктивного викладу інформації поліція раптово фактично визнає людину винною, хоча насправді триває лише досудове розслідування. Виникає питання: на яких підставах поліція робить такі висновки? Чи є у них відповідні експертизи, які однозначно це підтверджують? Чи були вони незалежно оцінені і чи були враховані всі документи та фінансові звіти фонду? А якщо таких доказів немає, то чому у заяві використовуються настільки категоричні формулювання?
Не менш дивно і те, що у заяві голову фонду називають “зловмисником”, хоча на цей момент він лише підозрюваний. Згідно з принципом презумпції невинуватості, кожна людина вважається невинною, поки її вину не буде доведено судом. Однак поліція ігнорує цей базовий правовий принцип, випереджаючи судове рішення.
У документі також йдеться про те, що факт привласнення коштів вже доведений. Але ким? Якщо у поліції є настільки беззаперечні докази, чому справа досі не передана до суду? Якщо ж розслідування триває, то на яких підставах правоохоронці заявляють про встановлену вину? Зі слів слідчих можна зробити висновок, що офіційні висновки ще не сформовані, однак суспільству вже подається однозначна версія подій.
Нарешті, якщо Національна поліція так категорично озвучує факти, які зазвичай встановлюються лише судом, чи означає це, що вже є відповідний судовий вирок? Звісно ж, жодного вироку немає, а у даному випадку правоохоронці явно перевищили свої повноваження, подаючи як доконаний факт те, що не було доведено у правовому порядку.
Як можна втекти 30 разів?
Розбираючи цю ситуацію, ми спиралися на офіційні документи, які сам Сергій Кривенко опублікував на своїй сторінці у Facebook. Банківські виписки, договори купівлі-продажу, акти та відеозвіти передачі волонтерських вантажів — усе це відкрито для перевірки, і ми цим скористалися.
Окремо варто звернути увагу на те, як поліція описує виїзд Кривенка за кордон. У заяві прямо сказано, що він “під приводом своєї благодійної діяльності виїхав з України і почав переховуватись”. Однак чи є у слідства реальні докази, що він дійсно ухиляється від правосуддя?
“Утік за кордон” – це звучить голосно. Тільки от у паспорті Сергія Кривенка є 30 відміток про перетин кордону з початку повномасштабного вторгнення. Усі вони – пов’язані з доставкою волонтерських вантажів. Якось дивно раптово тікати, якщо ти мав таку можливість три десятки разів, але щоразу повертався назад…
Коли на початку війни армії терміново знадобилися машини, він знаходив їх у Європі, купував, переганяв, ремонтував, знову переганяв, привозив на фронт. Разом із групою волонтерів він передав військовим 157 автомобілів – “швидкі”, мікроавтобуси, вантажівки. Потім пішли дрони, турнікети, бронежилети, медикаменти, і все це задокументовано.
Але замість перевірки поліція публікує заяву про “втечу”, і вона тут же розлітається по ЗМІ.
Замовлення на ліквідацію
Втім, питання дійсно залишається: чому Кривенко зрештою опинився за кордоном? Як пояснює він сам, ще у 2022 році він отримав державну охорону. Офіційно. Тому що проходив як потерпілий одразу по чотирьох гучних кримінальних справах. Кілька разів його намагалися усунути, і він звинувачує в цьому свого колишнього бізнес-партнера, але ці справи так і не розслідували.
А у березні 2023 року він отримав ще одне повідомлення: його замовили. 50 000 доларів – і його просто не стане. За його словами, незважаючи на подану заяву в поліцію, реакції не було, а державна охорона, яка у нього “була”, виявилася такою ж ефективною, як паперовий бронежилет.
І тоді він прийняв рішення виїхати і продовжити свою роботу з-за кордону. З того часу фонд не зупинився ні на день. І поки поліція пише про його “втечу”, його фонд евакуює понад 500 дітей із прифронтових регіонів, доставляє автомобілі, білизну, одяг, турнікети, завозить генератори, ремонтує та багато-багато іншого.
Звісно, що все це підтверджується звітами і подяками від військових “на нулі”, але кому потрібні звіти, коли куди краще “продається” історія про втікача-зловмисника?
Що саме він “украв”?
Але найцікавіше в цій історії – механіка “крадіжки”. Поліція стверджує, що фонд зібрав понад п’ять мільйонів гривень, з яких три мільйони Кривенко перевів на особисті рахунки.
І ось тут варто зупинитися.
Так, гроші дійсно надходили на його особисті картки. Це факт. Але це стандартна практика волонтерів. У перші місяці війни благодійні рахунки не могли оперативно працювати через обмеження НБУ. А коли потрібно терміново купити автомобіль для фронту, без якого можуть загинути наші бійці, не можна чекати два тижні, поки банк обробить заявку.
Волонтери масово використовували особисті картки для оплат. Так було і у Кривенка.
Різниця лише в тому, що тепер це назвали “присвоєнням”, свідомо ігноруючи документи. А адже кожна витрачена гривня – підтверджена. Є банківські виписки, договори купівлі-продажу, інвойси. Кожен донор отримав звіт, і жоден з них не має претензій.
Кримінальна справа як спосіб знищення
В цілому ж, ця справа – не про розкрадання. Це про те, як працює система, якщо ти комусь заважаєш. Спочатку тебе обливають брудом у ЗМІ, потім порушують кілька кримінальних справ – щоб напевно, далі йде тиск на твоє оточення.
Паралельно хтось ходить до підприємців, які працювали з фондом, і питає: “Просив він відкати? Може, фіктивно переводив гроші?” І, звісно, натякають: якщо підтвердять – їм буде простіше.
Сама справа затягується, відкриваються нові епізоди, створюється відчуття “серйозного злочина”. А мета проста – знищити репутацію і відрізати всі канали фінансування.
Тому це дуже важливо. Справа стосується не одного волонтера, а всіх. І якщо зараз суспільство спокійно дозволить це зробити, далі почнуться нові переслідування, а тих, хто допомагав армії, почнуть викликати на допити.
11 березня в Малиновському суді Одеси відбудеться засідання по цій справі. І якщо на нього прийде достатньо людей, можливо, правоохоронці згадають, що волонтерство – це не злочин.
