В Одесі продовжується спроба вигнати на вулицю відомий благодійний фонд, який допомагає військовим, і на цьому тижні ситуація стала ще гострішою. Йдеться про БФ «Шляхетна справа», очолюваний Сергієм Шутовим, який протягом півтора року воєнного протистояння надав допомогу тисячам людей з усього півдня України — переселенцям, що втекли від війни, інвалідам, літнім людям, дітям, а також десяткам бойових підрозділів, що непохитно тримають оборону на межах нашої рідної землі.
У кількох реченнях нагадаємо передісторію конфлікту. Рік тому фонду, з урахуванням його можливостей та налагодженого співробітництва з партнерами, включаючи закордонних, знадобилося велике приміщення для зберігання великого обсягу гуманітарної допомоги з метою подальшої передачі її потребуючим .В цей момент до фонду звернулася Юлія Свістунова, підприємиця та держслужбовець (керівник ДП «ОДЕСЗАЛІЗНИЧПРОЕКТ»). Переймаючись чутками про те, що під час воєнного стану військовослужбовці можуть тимчасово конфіскувати техніку та приміщення у цивільних для потреб армії, вона запропонувала фонду укласти безкоштовний договір оренди для збереження свого складу від примарних загроз. При цьому переговори вела саме Юлія Свістунова, хоча згідно з документами вона не мала жодного відношення до цих складських приміщень. Адже формально склади та цехи, що знаходяться на промзоні площею 3000 кв.м на Старокиївському шосе в Одесі, належать компанії «ТРАНССИГНАЛ».
Ділянка промзони, про яку йдеться мова
Згідно з відкритими даними YouControl, власницею компанії є Галина Гончар, а посаду директора займав Сергій Алексєєв. Але є одне “але”: Галина Гончар — мати Юлії Свістунової, а директор підприємства — її чоловік. Безпосередній зв’язок зі Свістуновою мають також одеські компанії ТОВ ПІК, ТОВ «МАГІСТРАЛЬПРОЕКТ», ТОВ «ВИ-АЛЕ» та інші. Всі вони зареєстровані на близьких для неї людей, одне з них навіть зареєстровано на бухгалтера “ТРАНССІГНАЛУ”… До речі, зараз вона створила компанію у Молдові S.R.L.MAGISTRALPROJEKT і тепер уже заробляє гроші на держзамовленнях у сусідній країні.
До речі, незважаючи на те, що згідно з документами волонтерам було дозволено користуватися всією територією, насправді вони мали доступ лише до невеликої частини приміщень. Крім того, щоб уникнути можливого вилучення і техніки, що належить родині Свістунової — екскаваторів, тракторів, машин, вона вмовила благодійний фонд оформити і це на себе.
І як би вона потім не намагалася відхреститися від того, що склад належить їй, особисте листування говорить про протилежне. Наприклад:
Але пройшов рік, військові дії обійшли Одесу стороною і власниця без зволікання вирішила відправити волонтерів на вулицю та розірвати договір. Причому це було зроблено з явною зневагою як до волонтерів, так і до захисників нашої країни, завдяки яким, до речі, окупанти не захопили Одесу і не перетворили місто на суцільні руїни.
Тобто Свістунова користувалася волонтерами, щоб вирішити власні проблеми, але коли все стало нормально, вона захотіла вигнати їх. До чого це призведе? В першу чергу до серйозних обмежень можливостей Фонду надавати допомогу всім потребуючим та військовим, а також створить величезні перешкоди для їхньої благодійної роботи.
Коли ця історія набула розголосу у ЗМІ, власниця спішно зробила кілька кроків, щоб приховати зв’язок своєї родини з цими компаніями, так як держслужбовець по закону не міг займатися підприємницькою діяльністю. Зокрема, її чоловік, який фігурував як директор «ТРАНССИГНАЛУ», був поспіхом замінений невідомим Костянтином Колесниковим.
Заміна директора відбулася відразу після публікацій у ЗМІ
Увесь цей час Фонд намагався вести діалог, офіційно листувався з «ТРАНССИГНАЛОМ» і, нарешті, сторони, здається, дійшли до згоди о продовженні договору оренди ще на рік.
Офіційний лист компанії про згоду на продовження дії договора.
Листування з бухгалтером компанії «ТРАНССІГНАЛ» Ларисою Харченко, яка мала доручення від Ю.Свістунової вести перемовини з Фондом. Цікаво, що на Харченко записана зовсім інша компанія — «МАГІСТРАЛЬПРОЕКТ».
Благодійники спокійно продовжували зберігати та розподіляти гуманітарну допомогу на користь тих, хто її потребує, але 30 червня до Фонду зателефонував новий директор компанії, загрозами змушуючи волонтерів залишити орендовані приміщення. Також благодійники отримали офіційний документ — Вимогу про негайне виселення.
Зрозуміти, наскільки далеко відсторонена ця “уповноважена особа” від справ, що їй було доручено на підприємстві, допоможе наступний факт. “Новопризначенець” навіть не знав, що з фондом «Шляхетна Справа» було укладено два окремі договори оренди — на територію та на техніку. Іншими словами, викидаючи волонтерів зі складу, він одночасно залишав їм усю техніку: екскаватори, трактори тощо.
Додамо, що у зазначеній вимозі про виселення сказано, що волонтери нібито ігнорували якісь певні листи від компанії, але, звичайно ж, це неправда. Навпаки, волонтери були впевнені, що їм вдалося знайти взаєморозуміння, так як вони мали офіційне листування з орендарем, а виявилося, що власниця відтягувала час лише для того, щоб замінити директора та вивести своїх родичів з численних “фірм-прокладок”. І тільки після цього почала «махати шашкою».
До речі, дельці намагаються маскуватися, твердячи, що самі відтепер нібито будуть допомагати військовим.
Навіть більше, новий директор почав загрожувати «високими зв’язками» у військовій прокуратурі та СБУ і поставив умови, щоб фонд виселився цього ж дня, що, звичайно ж, є неможливим.
Волонтери фонду сприймають цей крок як ніж у спину,як зраду що неприпустима як з моральних, так і з християнських позицій. В умовах кривавої війни це є просто злочином.
До того ж, під час війни, коли наша країна спливає кров’ю, родина Свістунової продовжує жити приспівуючи — за останній рік ними придбани дві розкішні квартири у місті Бургас (Болгарія), та новий автомобіль Volkswagen ID.4, шикарну 16-місцеву яхту зі спальнею, басейном та люксовою обстановкою — все це записане на її чоловіка…
І наостанок — щоб краще розуміти, кого саме намагаються вигнати на вулицю, пропонуємо переглянути одне з десятків відео щоденної праці волонтерів благодійного фонду “Шляхетна справа”, яких люди зустрічають зі сльозами на очах. За півтора року ці волонтери неодноразово, ризикуючи власним життям, під обстрілами, їздили на першу лінію фронту, і тому малоймовірно, що їх зараз налякають загрози людей, які збагачуються на країні в найскладніший для держави час.
