Незалежне казахське видання «Республіка» випустило серію репортажів, присвячених правдивій історії війни в Україні. Цей погляд «з-за кордону» на події здався нам цікавим, тому «ElitExpert» вирішив познайомити з цими публікаціями наших читачів.
Провінційне містечко Кременчук, розташоване в Полтавській області України, від початку вторгнення Росії неодноразово зазнавало масованих атак російських військ.
Це виглядало б дивно з огляду на те, що місто не є великим обласним центром і зовсім не має ні політичної, ні військової ваги, якби не один об’єкт, розташований на його території.
Йдеться про нафтопереробний завод, який є найбільшим підприємством із виробництва нафтопродуктів в Україні. Російські війська знищили його ще навесні, після чого періодично добивали, запускаючи ракети на його і так зруйновану територію.
Місцева влада вжила заходів, відселивши городян, які мешкають в безпосередній близькості від НПЗ, а решта жителів намагалася зайвий раз не з’являтися в тому районі. Однак у понеділок, 27 червня 2022 року, у звичайнісінький робочий день, біда прийшла до міста з того боку, де на неї ніхто не чекав.
Загибель людей у «неробочому» торговому центрі
Близько четвертої години дня російські ракети потрапили до торгово-розважального центру «Амстор», де завжди було багатолюдно — це популярне місце для зустрічей та шопінгу у місцевих жителів.
Секунда — і галереї бутіків і магазинів сколихнув вибух, потім пожежа, густий дим. Там, де люди щойно вибирали товар, тепер чути стогін і крики про допомогу. Перехожі та рятувальники виносили людей із палаючого пекла. Будівля площею 11 тисяч квадратних метрів за кілька годин вигоріла вщент.
Цей день став останнім для 22 осіб віком від 18 до 56 років. Понад 60 людей було поранено, зокрема важко. Багато хто залишився інвалідом. Уникнути значно більшої кількості жертв вдалося лише тому, що за десять хвилин до трагедії було оголошено повітряну тривогу, і більшість людей встигли перейти в укриття. Більшість – але не всі.
Відразу після теракту родичі почали шукати своїх близьких – тих, хто під час влучення ракет знаходився або міг перебувати в торговому центрі, а потім перестав виходити на зв’язок.
Як писали у соцмережах близькі постраждалих, хтось був у ТЦ на роботі — «сьогодні він не повинен був виходити на зміну, колега попросив підмінити», хтось забіг на хвилину до супермаркету – «треба було купити дитяче харчування для дитини», хтось шукав свого хлопця — домовилися зустрітися біля входу, але дівчина запізнилася на кілька хвилин, що врятувало їй життя.
Були й інші історії, що розривають душу. Мама з дочкою-підлітком були у торговому центрі разом, дівчинка відлучилася до туалету, потім вибух. На мамі — ні подряпини, а то крило, де знаходиться туалет, перетворено на купу металобрухту. Мати в стані божевілля забрали лікарі (пізніше стало відомо, що дочка вижила – ред ).
Життя, зруйновані ракетами
Ми зібрали історії деяких людей, для яких 27 червня стало останнім днем у житті, а всі їхні плани, мрії та надії було зруйновано російськими ракетами.
***
Чоловік 31-річної Олени Полякової Микита почав розшукувати її одразу після вибуху – дівчина працювала у місцевому банку спеціалістом із кредитів. Останнім часом її місце роботи було в магазині побутової техніки та електроніки мережі Comfy, де вона схвалювала кредити покупцям. Але і 27, і 28 червня пошуки були безрезультатними.
«Я був у всіх лікарнях. Реанімації, опікові відділення, травмпункти — марна справа, — розповів Микита Поляков. — Я рано встаю на роботу. Вона ще спить у цей час. І йдучи, я її навіть не поцілував сплячу. Зазвичай цілую, а тут не поцілував.
Його дружину впізнали лише через тиждень завдяки аналізу ДНК – настільки обгоріло тіло дівчини.
«Протягом семи років Олена брала активну участь і перемагала у змаганнях та конкурсах банку з продажу. Вона була найкращою у всьому — лідером своєї команди, наставником для новачків, будь-яка мета була для неї лише можливістю підтвердити свою цілеспрямованість і незламність!», — розповіли в адміністрації банку, в якому вона пропрацювала 7 років.
***
Чоловік 45-річної Лілії Никифорової після початку війни був мобілізований і пішов служити до ЗСУ, потім його поранили, і він потрапив до шпиталю у Кременчуці. Того дня Лілія, яка мешкає зовсім в іншому місті, приїхала його відвідати. Вони провели разом цілий день, а по обіді чоловік провів її зі шпиталю на автовокзал, розташований прямо біля торгового центру «Амстор». За злою посмішкою долі їх підвела пунктуальність: щоб не запізнитися на автобус, вони прийшли на автостанцію за півгодини до його прибуття. Щоб скоротити час, зайшли до ТЦ. За кілька хвилин ракетний удар.
Тіло Лілії знайшли рятувальники під завалами торгового центру лише через три дні після обстрілу. Чоловік вижив.
«Ми стояли на касі супермаркету, – розповів він. — Касир пробивала продукти. Тут вибух, на нас падає стеля, я бачу, як упала під уламками дружина. Мене теж завалило. Я чув, як прийшли рятувальники, але через густий дим вони нічого не могли побачити. Я витягнув руку з-під завалів і якоюсь залізкою почав стукати, то мене помітили. Я теж був готовий померти і розумів, що ще 5-10 хвилин і я задихнуся».
***
48-річна мешканка Кременчука, власниця місцевого салону краси Оксана Пирхало у день обстрілу пішла до торгового центру, щоб купити новий бойлер.
«Я говорила з нею за півгодини до смерті. Вона сказала мені на ходу, що «забігла до «Амстору» подивитися бойлер», — розповіла дочка Марії, яка загинула.
За її словами, наступні три дні після трагедії були справжнім пеклом і… одночасно сповнені надії, оскільки спочатку тіло її матері не знайшли: «Ми до останнього сподівалися, що вона десь у лікарні, під чужими документами, але…».
Оксана Пирхало народилася у Дніпродзержинську та з дитинства мріяла бути перукарем. Навчившись, вона переїхала до Кременчука і стала власницею перукарського салону «Іван та Мар’я», який назвала на честь своїх дітей.
5 липня 2022 року мав відбутися невеликий корпоратив – цього дня салону виповнилося десять років. Натомість у цей день пройшли похорони Оксани.
***
Майже тиждень після ракетного обстрілу Кременчука мати 22-річної Тетяни Бригадиренко шукала свою дочку в морзі та по всіх лікарнях області, не знаючи, що насправді її тіло знайшли однією з перших. Але ідентифікувати дівчину вдалося лише за результатом тесту ДНК. Того дня Тетяна була на своєму робочому місці – продавця мобільних аксесуарів у невеликому бутіку. Там же й обірвалося її життя.
На 28 серпня було заплановано весілля дівчини зі своїм молодим чоловіком Ігорем. Однак весільну сукню родичам довелося покласти в труну поряд із обпаленими останками.
«Забрали у нас право навіть поховати доньку у весільній сукні у відкритій труні», — розповідала мати загиблої Людмила.
***
Російські ракети того дня вбили і відому кременчуцьку художницю, автора багатьох благодійних проектів та керівника студії мистецтв «Кольорове» Ольгу Павленко. Її близькі навіть не підозрювали, що Ольга знаходилася на той момент у торговому центрі – телефон жінки просто перестав відповідати.
«Поки продовжувалися пошуки, у нашому серці тліла надія. Але потім підтвердилося неможливе: Оля була в «Амсторі», який російські нелюди знищили серед білого дня», — розповіла подруга художниці Олена Усова.
Незабаром у Ольги Павленко мала відбутися виставка у Сполучених Штатах Америки та черговий благодійний аукціон, кошти від якого передбачалося віддати на лікування хворих дітей.
***
Таких обірваних людських життів того дня було 22. А є ще 60 історій скалічених людей. У тому числі 20-річної дівчини, яка втратила ногу; батька двох дітей, який втратив зір; пенсіонера, який відбувся легкою травмою, але втратив свою дружину і сенс життя.
«Удар по торговому центру у Кременчуці — це один із найзухваліших терористичних актів в історії сучасної Європи… Стріляти ракетами по такому об’єкту можуть лише абсолютно відморожені терористи, яким не повинно бути місця на землі, — заявив президент України Володимир Зеленський у зверненні до народу відразу після трагедії. — Нинішня Росія стала найбільшою терористичною організацією у світі. Це має бути юридичний факт, і кожен у світі повинен знати, що купувати чи перевозити російську нафту, зберігати зв’язки з російськими банками, платити податки та мита російській державі — це давати гроші терористам».
За добу Міноборони Російської Федерації визнало відповідальність за атаку на Кременчук. Там розповіли, що удару було завдано «високоточною зброєю» по військовому об’єкту — «ангарам Кременчуцького заводу дорожніх машин», розташованому неподалік торговельного центру. При цьому українська сторона офіційно заявила, що завод був суто цивільним підприємством, і ще за радянських часів, з 1989 року, не випускав військову техніку та запчастини.
Коли кадри про трагедію в торговому центрі облетіли весь світ і інформацію вже було не приховати, Міноборони РФ доповнило зведення наступним абзацом: «детонація боєприпасів, що зберігалися, викликала пожежу в розташованому поруч з територією заводу торговому центрі, що не функціонував».
Про жертви серед мирних жителів та скалічених долях десятків людей не було сказано жодного слова.
На відео нижче кадри з камер спостереження поряд з ТЦ під час удару.
