14 березня Україна відзначає День добровольця — людей, які за покликом серця стали на захист своєї країни. Серед них — тисячі імен і історій, десятки тисяч доль. Кожен із них залишив позаду звичне життя, кар’єру, сім’ю, взявши на себе нову роль — захисника країни.
У рейтингу “Герої сучасності: історії добровольців, які стали на захист України” ми зібрали лише кілька відомих імен. Режисери, музиканти, політики, науковці — вони повністю реалізували себе в мирних професіях, але одного дня одягли військову форму і пішли на фронт.
Звісно, неможливо ранжувати людей і визначати, чий внесок більший, коли йдеться про захист країни. Тому тут немає перших і останніх місць: кожен, хто добровільно пішов на фронт або рятував життя на передовій, — герой.
Ахтем Сеітаблаєв
Режисер і актор Ахтем Сеітаблаєв добре знайомий українському глядачеві — він грав як у комедіях (“Свати”), так і в драмах (“Хайтарма”). А як режисер — завжди знімав історії про боротьбу, війну та сильних людей. Він знав, як поставити сцену бою, як передати страх, силу, біль, щоб глядач відчув кожну секунду. За кілька років до вторгнення він зняв успішний серіал «Доброволець», а у 2022-му і сам став добровольцем. Уже 25 лютого він підписав контракт із 206-м батальйоном тероборони.
Його бойовий шлях почався в лісі під Гостомелем, у тих місцях, де, за його словами, ще недавно він любив гуляти з донькою. Замість знімального майданчика тепер була передова, де ніхто не вставав після падіння, а вмирали по-справжньому.
Потім його перевели в аеророзвідку. Він, режисер, став спостерігачем війни з висоти.
В інтерв’ю Ахтем розповідав, що колись, знімаючи фільм «Кіборги» про захисників Донецького аеропорту, намагався відтворити погляд бійця, що дивиться на противника, не знаючи, що незабаром цей погляд стане його власним. А ще колись йому доводилося розповідати акторам, як правильно зіграти сцену бою. Тепер, за його словами, він знає, як вона має виглядати насправді — і йому хотілося б цього не знати.
Володимир Борисенко
Мер Борисполя, заможного міста-супутника Києва, мав повне право на законну бронь від мобілізації. По-перше, у нього було четверо дітей, по-друге — висока чиновницька посада. Володимир Борисенко міг би допомагати фронту з тилу, вирішувати питання забезпечення, зустрічатися з військовими, передавати автомобілі та екіпірування, як це роблять мери інших міст.
Але у вересні 2023 року він добровільно склав із себе повноваження міського голови й пішов у розвідку 10-ї гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».
Кабінет змінився на бліндаж, звіти — на розвідувальні завдання, дзвінки по відеозв’язку — на короткі переговори по рації. За його словами, на передовій він став таким, як усі. Більше не мер, не чиновник, не людина, наділена владою, а військовий, який виконує свою роботу.
Його мотивує одне: він не хоче передавати цю війну своїм дітям. “Моєму старшому синові через чотири роки буде 18, і я тут, щоб не передавати цю війну у спадок”, — пояснює він свою позицію.
Андрій Хливнюк
Лідер гурту “Бумбокс” Андрій Хливнюк — людина, яку знала вся Україна. Його голос лунав зі сцени, його пісні співали мільйони, його музика надихала. Але коли в лютому 2022 року Росія напала на Україну, він зробив вибір, який розділив його життя на «до» і «після».
Замість того, щоб виїхати або продовжувати займатися музикою, він добровільно вступив до лав територіальної оборони. Одним із найсимволічніших моментів перших днів війни стало його виконання пісні «Ой у лузі червона калина» на порожній Софійській площі в Києві. Це відео стало вірусним, облетіло весь світ і перетворило стару козацьку пісню на справжній гімн українського спротиву. Пізніше на її основі легендарні Pink Floyd записали трек Hey, Hey, Rise Up!, зібравши мільйони доларів на підтримку України.
Але Хливнюк став не просто символом. Він брав участь у боях, отримав поранення від мінометного обстрілу, але, оговтавшись, повернувся до свого батальйону.
Андрій Хливнюк служить і нині, своїм прикладом доводячи, що коли приходить час, справжній артист не боїться взяти до рук зброю, щоб захистити свою землю.
Євген Нищук
Євген Нищук — Народний артист України. Двічі був міністром культури. Вперше — у 2014-му. У країні, де ще вчора стріляли по людях на Майдані, він мав будувати культурну політику. Час був такий, що доводилося робити вибір: або культура стане голосом нової України, або її поглине радянське минуле.
Вдруге він очолив Міністерство культури у 2016 році. Бюджетів не вистачало, реформи гальмувалися. Але він вірив, що театр, кіно, мистецтво — це не просто розваги, а фундамент нації. Він боровся за український кінематограф, просував молоді таланти, робив усе, щоб культура не стала другорядною. Після відставки знову успішно грав у театрі.
Але з початком повномасштабної війни сцену довелося залишити — поруч із його будинком формувався добровольчий батальйон, у який він записався. На третій день вторгнення він уже був на передовій у Київській області, брав участь у боях в Ірпені, Васильківці, біля Романівського мосту.
Згодом, коли північ України була звільнена, а його добровольчий підрозділ перекинули на південь, він зрозумів, що ця війна надовго. І щоб бути там, де він потрібен, він офіційно вступив до лав Збройних сил України, де й продовжує служити досі.
Коля Сєрга
Поет, музикант, актор і телеведучий Коля Сєрга завжди почувався вільно на сцені. Живий, щирий, гучний — таким його знала публіка. До війни.
При цьому до лютого 2022 року колишній телеведучий «Орла і решки» жодного стосунку до армії не мав, але, за його словами, коли побачив, що на його дім, на його країну здійснили напад, то вже на другий день війни добровільно вступив до лав ЗСУ і взяв до рук зброю.
У перші тижні служби він копав окопи, носив ящики з боєприпасами, чергував на блокпостах. Одного разу у коротку перерву він дістав гітару, заспівав своїм побратимам і зрозумів, що якщо пісня може хоч на хвилину повернути бійцю тепло, вона важлива не менше за набої.
Так з’явився «Культурний десант» — ініціатива, яку він створив разом з іншими артистами. Вони їздили на передову, у навчальні центри, у шпиталі. Співали для тих, хто місяцями не чув нічого, крім вибухів снарядів. Читали вірші тим, хто засинав із зброєю в руках.
Тепер Коля Серга — командир творчого підрозділу ЗСУ «Культурний десант», до складу якого входять військові, що в мирний час були професійними артистами. Більшість із них брали участь у найзапекліших боях, кілька отримали поранення, і після одужання повернулися на службу.
“В одній руці автомат, в іншій — гітара. Якщо я вмію щось робити добре, значить, це має працювати і тут”, — впевнений Коля Сєрга.
Олег Іваниця
Олег Іваниця — популярний український гуморист і актор, учасник “золотого” складу народного “Дизель Шоу”. Йому часто аплодували стоячи, він жив звичайним мирним життям, знімався у фільмах, але на тлі чуток про майбутню війну, за день до вторгнення пішов до ТЦК і поновив свій військовий квиток. А наступного дня, 25-го, він знову стояв у військкоматі, змінивши професію гумориста на професію кулеметника.
За його словами, кулемет ліг йому в руки, як колись мікрофон. Тільки тепер від нього залежали не оплески, а життя. Він як і раніше міг жартувати, але тепер його сцена — поле бою, а глядачами стали бойові побратими.
Згодом Олег перевівся в ППО і з того часу збив не один ворожий дрон. За його словами, лише на другому році війни він остаточно зрозумів, що більше не артист, а воїн.
Одного разу ввечері, коли вони сиділи біля вогню між виїздами, хтось попросив його розповісти щось смішне. Олег мовчав. Потім подивився на небо, усміхнувся і сказав: А давайте уявимо, що я всього цього не бачив, а?
Гурт “Антитіла”
“Антитіла” були одним із найпопулярніших гуртів в Україні. Музиканти збирали тисячі людей на концертах, їхні пісні лунали в кожному місті, а кліпи набирали мільйони переглядів.
На весну 2022 року у них був запланований реліз нового альбому MLNL і тур Україною та Європою, але життя розпорядилося інакше. Наприкінці лютого учасники гурту відвезли родини у безпечне місце і в повному складі вступили до територіальної оборони Києва.
Перші тижні — окопи, блокпости, оборона столиці. Вони були звичайними бійцями, виконували бойові завдання на околицях Києва та в Ірпені. Навесні вони вирушили на північ Харківської області, де взяли участь в обороні Північної Салтівки. У травні їх перевели в підрозділ медичної евакуації: тепер вони несли на собі поранених, витягували бійців під обстрілами, евакуювали тіла загиблих.
Влітку, вже отримавши звання старших солдатів, вони продовжували службу, поки їхній підрозділ не вивели на відновлення.
Зараз учасники гурту «Антитіла» на чолі зі своїм незмінним лідером Тарасом Тополею продовжують служити, у вільний час займаючись творчістю. Але ці два роки змінили їх так само, як змінили всю країну, і тепер їхня музика звучить по-іншому: замість теплих пісень про кохання — “Фортеця Бахмут” та інші військові композиції.
Юрій Вернидуб
24 лютого 2022 року головний тренер молдовського клубу «Шериф», Заслужений тренер України Юрій Вернидуб перебував у Португалії, де його команда готувалася до матчу Ліги Європи проти «Браги». Але отримавши дзвінок від сина з повідомленням про початок повномасштабного вторгнення, він не вагався і вирішив повернутися на батьківщину, розірвавши контракт із молдовським клубом.
Вже 26 лютого тренер прибув в Україну, а наступного дня вступив до лав Збройних сил України, приєднавшись до артилерійської бригади.
У червні 2022 року Вернидуб був призначений головним тренером українського клубу «Кривбас» із Кривого Рогу. При цьому він продовжив службу в ЗСУ, будучи переведеним до Криворізького територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Йому надали можливість поєднувати військову службу з тренерською діяльністю, що дозволяло використовувати його досвід і авторитет для підтримки бойового духу та привернення уваги до ситуації в Україні.
Вернидуб активно використовує свою публічну позицію, даючи інтерв’ю як українським, так і міжнародним виданням, розповідаючи про події в Україні та підкреслюючи необхідність підтримки з боку світової спільноти.
Федір Шандор
Федір Шандор, прозваний “професором із окопів”, — доктор філософії, викладач Ужгородського національного університету. До 2022 року він багато років читав лекції в затишних аудиторіях, обговорював культурні феномени та писав наукові статті.
Але в перші ж дні повномасштабного вторгнення, незважаючи на те, що Ужгороду безпосередньо нічого не загрожувало, професор пішов до ТЦК і записався до 101-ї бригади територіальної оборони.
Цей вчинок зробив його символом незламної волі української інтелігенції, тому що навіть ставши солдатом, він все одно залишився професором.
Навіть в умовах війни він не зміг залишити своїх студентів, і кожного понеділка та вівторка о восьмій ранку, поки його побратими відпочивали перед новими завданнями, він відкривав ноутбук, підключався до університетської платформи і починав лекції.
«А тепер, шановні студенти, давайте поговоримо про туристичний потенціал України…» Тільки замість дошки була земляна стіна бліндажа, замість конспектів — автомат під ногами, а часом він ледь приглушував мікрофон, коли десь поруч лунали вибухи.
Він пройшов багато гарячих точок на сході країни, а зараз, із лютого 2025 року, прийняв новий виклик, ставши Надзвичайним і Повноважним послом України в Угорщині.
Яна Зінкевич
Коли почалася війна на Донбасі, вчорашній школярці Яні Зінкевич було всього 18 років. Вона не була лікарем, не мала військового досвіду, але розуміла одне: люди гинуть, і хтось має їх рятувати.
Яна не стала чекати, коли хтось ухвалить рішення за неї, і сама, закінчивши курси парамедиків, організувала добровольчий медичний батальйон «Госпітальєри», який став одним із найвідоміших підрозділів евакуації поранених на першому етапі війни. На її рахунку — понад 200 врятованих життів.
Вона витягувала бійців під кулями, перев’язувала рани в окопах, вивозила поранених з-під обстрілів. Її батальйон працював на найгарячіших ділянках фронту, там, де навіть досвідчені лікарі боялися знаходитися.
На жаль, у 2015 році автомобіль, у якому їхала Яна, потрапив в аварію, і відтоді вона назавжди залишилася прикутою до інвалідного візка. Хтось інший міг би зламатися, але Яна і донині продовжує керувати «Госпітальєрами», навчаючи нових медиків, відправляючи обладнання на передову, підтримуючи армію. А пізніше стала депутатом Верховної Ради, щоб боротися за права військових і ветеранів вже на іншому фронті — в кабінетах влади.
У 2023 році Яна увійшла до щорічного рейтингу “Time 100 Next”, який визначає найвпливовіших людей, що змінюють майбутнє світу.
Дякуємо, що ви з нами! Монобанка для підтримки редакції ЕlitЕxpert.
