Науковці виявили, що миші здатні «реанімувати» своїх непритомних «родичів». Для цього гризуни штовхають, кусають та відтягують язики «товаришів», аби звільнити їхні дихальні шляхи. Про це йдеться в дослідженні, яке опублікували в журналі Science.
У ході низки експериментів вчені спостерігали за поведінкою лабораторних мишей, яких поміщали до їхніх нерухомих «родичів» під дією наркозу.
Вчені виявили, що при зустрічі знайомої тварини в стані непритомності миші демонстрували «дуже чітку поведінку». Зазвичай вони вдавалися від м’яких заходів, як-от обнюхування, до агресивних, зокрема кусання та висмикування язика іншої істоти, схожі на спроби очистити дихальні шляхи.
Гризуни припиняли намагання «реанімувати» іншої миші, коли її активність відновлювалася.
При цьому така поведінка зустрічалася рідко, якщо інша миша була активна чи спала. Дослідники відстежили, що реакція мишей на непритомну тварину була більш явна, якщо тварини були знайомі.
Під час 13-хвилинного спостереження гризуни витрачали в середньому понад 47% часу на взаємодію зі своїми непритомними «родичами». Водночас їх цікавили інші тварини лише в 5,8% часу, якщо ті були активними.
В усіх випадках «реанімації» гризунів вчені бачили дії, спрямовані на рот або язик. Ще в 50% випадків мишам вдавалося висмикнути з пащі язик іншої тварини.
В іншому тексті 80% тварин успішно видаляли сторонній предмет з рота непритомної миші.
Ба більше, вчені помітили, що зусилля гризунів впливали на стан «хворих» – після пробудження тварини, яким допомагали їхні «родичі», швидше відновлювали здатність ходити, ніж ті, які поверталися у свідомість самостійно.
Крім того, дослідники визначили рушійну силу такої «допомоги» гризунів. Вони вважають, що джерелом спроб «реанімувати» інших тварин є нейрони, які вивільняють окситоцин у мигдалині та гіпоталамусі головного мозку.
«Наші висновки […] свідчать про те, що тварини демонструють реакцію на надзвичайні ситуації, подібну до пожвавлення, і що допомога нереагуючим членам групи може бути вродженою поведінкою, широко поширеною серед соціальних тварин. Така поведінка, ймовірно, відіграє певну роль у посиленні згуртованості та виживання групи», – пояснюють автори дослідження.
Вчені зауважують, що існують непідтверджені дані про те, що схожа поведінка може бути поширеною в усьому тваринному світі, зокрема серед слонів, шимпанзе та дельфінів. Хоча такі діх нагадують реакцію людини за надзвичайних ситуацій, їхню справжню природу у тварин визначити непросто.
Дякуємо, що ви з нами! Монобанка для підтримки редакції ЕlitЕxpert.
