Вячеслав Крук — підприємець та інвестор із понад 30-річним досвідом, засновник медичного холдингу INTO-SANA, співзасновник YEMETS ACADEMY та центру медичної реабілітації REALIVE-MED. У його підприємницькій біографії — агропромислова група із земельним банком близько 22 тис. га та трьома цукровими заводами, зернова й портова логістика, будівництво, девелопмент і готельний бізнес.
У 2026 році Вячеслав Крук увійшов до рейтингу «ТОП-20 бізнесменів-новаторів України», сформованого експертами рейтингового агентства ElitExpert на Національній рейтинговій платформі «Еліта України».
Ми поговорили з підприємцем про те, чим новатор відрізняється від просто успішного бізнесмена, чому сьогодні він знову робить ставку на медицину, які напрями можуть стати визначальними для України в найближчі роки та чому під час війни важливо не припиняти створювати проєкти, розраховані на десятиліття вперед.
— Вячеславе Юлійовичу, у вашій підприємницькій біографії дуже різні напрями: медицина, агробізнес, портова інфраструктура, будівництво, девелопмент. Що об’єднує проєкти, якими ви займалися?
— Напевно, бажання створювати систему, а не просто окремий бізнес. Мене завжди цікавили проєкти, які вирішують якесь велике завдання. Якщо це медицина — людина має отримати не одну послугу, а повноцінну систему допомоги. Якщо агробізнес — недостатньо просто вирощувати продукцію: потрібні переробка, зберігання, логістика, можливість вийти на експорт. Якщо будуєш інфраструктуру, необхідно розуміти, як вона працюватиме через десять чи двадцять років.
Для мене бізнес завжди був саме таким. Можливо, тому напрями змінювалися, а принцип залишався одним.
— Сьогодні вас називають бізнесменом-новатором. Що особисто ви вкладаєте в поняття «новаторство»?
— Новаторство не обов’язково означає винайти нову технологію. Іноді набагато складніше побачити наявну проблему й запропонувати зовсім іншу модель її вирішення.
Підприємець зазвичай думає про те, що затребуване сьогодні. Новатор має спробувати зрозуміти, що стане необхідним завтра. Причому зробити це в той момент, коли ринок ще не сформований і більшість людей не впевнені, що такий проєкт узагалі потрібен.
У цьому завжди є ризик. Але без такого ризику неможливо створювати нові галузі, інфраструктуру та великі проєкти.
— Один із найвідоміших прикладів — INTO-SANA. У середині 1990-х приватна медицина в Україні фактично лише формувалася. Чому ви тоді вирішили займатися саме медициною?
— Ми побачили дуже зрозумілу проблему: людям була потрібна якісна, швидка та організована медична допомога. Почали зі швидкої допомоги в Одеському порту, а потім поступово дійшли до розуміння, що одного напряму недостатньо.
Так з’явилася ідея створювати цілу медичну систему: діагностика, сімейна медицина, лабораторії, стаціонар, ургентна допомога. INTO-SANA поступово виросла у великий медичний холдинг.
Для мене дуже важливим показником стало те, що згодом цей бізнес зацікавив міжнародних інвесторів. Це означало, що створена в Україні модель може бути зрозумілою та привабливою для глобального інвестиційного ринку.
— При цьому значна частина вашої підприємницької діяльності була пов’язана з аграрним сектором. Чому виник інтерес до агробізнесу?
— Україна має колосальний аграрний потенціал. Але ще багато років тому було очевидно, що просто вирощувати зерно чи іншу сільськогосподарську продукцію недостатньо. Економіка з’являється тоді, коли навколо виробництва створюється інфраструктура.
Тому ми будували вертикально інтегровану модель. До неї входили близько 22 тисяч гектарів сільськогосподарських земель, три цукрові заводи, елеватор, логістика. На підприємствах групи в різні періоди працювали понад чотири тисячі людей.
Завдання полягало в тому, щоб поєднати землю, виробництво, переробку, зберігання та подальший рух продукції в одній системі.
— Логічним продовженням став зерновий термінал в Одеському порту?
— Звичайно. Коли в тебе є виробництво, наступне питання — як продукція потрапить на міжнародний ринок.
Тому портова інфраструктура була для нас не окремим бізнесом, а продовженням аграрної моделі. В Одеському порту був створений один із перших приватних зернових перевалочних комплексів, потужність якого перевищувала 1,5 мільйона тонн вантажів на рік.
Сьогодні наявність портової інфраструктури сприймається як очевидна складова агроекспорту. Але в той період сама ідея активної участі приватного капіталу в розвитку такої інфраструктури була досить новою.
— Після кількох десятиліть роботи в різних галузях ви знову активно займаєтеся медициною. Чому?
— Тому що сьогодні медицина перебуває на порозі дуже серйозної трансформації. І Україна може не лише користуватися чужими технологіями, а й створювати власні моделі.
Зараз мене особливо цікавлять два напрями — експертна медицина та реабілітація.
Перший ми розвиваємо в YEMETS ACADEMY разом із професором Іллею Ємцем та іншими фахівцями. Один із ключових проєктів пов’язаний з експертною діагностикою серця майбутньої дитини ще до народження.
Сучасні технології дають змогу виявляти складні вроджені патології на дуже ранньому етапі. Але важливо не просто встановити діагноз. Потрібно вибудувати маршрут: хто консультує родину, де дитина має народитися, яка допомога може знадобитися одразу після народження, які фахівці мають бути залучені.
Це вже не окрема консультація лікаря. Це система.
— Наскільки велику роль у такій медицині відіграватимуть цифрові технології та штучний інтелект?
— Величезну. Медицина поступово перетворюється на одну з найбільш технологічних галузей.
Лікар, як і раніше, залишається ключовою фігурою, але поруч із ним з’являється абсолютно новий інструментарій: медичні дані, цифрова діагностика, дистанційні експертні консультації, алгоритми аналізу зображень, штучний інтелект.
При цьому я б не протиставляв лікаря і технології. Сенс штучного інтелекту в медицині не в тому, щоб замінити фахівця, а в тому, щоб дати хорошому лікарю додаткові можливості для ухвалення точніших рішень.
— Другий проєкт — REALIVE-MED. Чому реабілітація стала окремим інвестиційним напрямом?
— Тому що для України це вже не просто медична спеціалізація. Це величезне національне завдання на багато років уперед.
Є військовослужбовці та ветерани, є цивільні, які зазнали травм унаслідок війни, є люди після операцій, інсультів, тяжких захворювань. Усім їм необхідно повертати не просто фізичні функції, а можливість нормально жити, працювати, бути самостійними.
REALIVE-MED у Чорноморську створювався саме як центр комплексної медичної реабілітації. І я вважаю, що найближчими роками Україні буде потрібна ціла сучасна реабілітаційна інфраструктура.
— Виходить, ви розглядаєте медичні проєкти не лише як бізнес?
— Великі проєкти взагалі складно розглядати виключно через прибуток. Особливо зараз.
Звичайно, будь-який приватний проєкт повинен мати економічну модель, інакше він просто не зможе існувати й розвиватися. Але є ще поняття суспільної цінності.
Коли створюється медичний центр, підприємство, термінал чи інший інфраструктурний об’єкт, з’являються робочі місця, податки, фахівці, компетенції. Навколо проєкту поступово виникає ціле середовище. І ось це для мене завжди було дуже важливо.
— У вас є й досвід державної служби. Він змінив ставлення до бізнесу?
— Державна служба дає можливість побачити економіку з іншого боку. Ти починаєш розуміти, наскільки тісно пов’язані бізнес, інфраструктура, освіта, екологія, людський капітал.
Я займався питаннями екології ще в науковій роботі, а потім працював першим заступником міністра охорони навколишнього природного середовища. Цей досвід навчив дивитися на проєкти значно ширше за межі одного підприємства.
Будь-який великий бізнес існує всередині країни та суспільства. Тому підприємець неминуче несе певну відповідальність за середовище, яке створює навколо себе.
— Чи можна взагалі будувати плани на десять-двадцять років в Україні сьогодні, під час війни?
— Не лише можна — необхідно. Якщо всі займатимуться виключно сьогоднішнім днем, у країни не з’явиться завтрашнього.
Безумовно, зараз ризики набагато вищі.
Але лікарні, підприємства, технології, освіту, реабілітаційні центри неможливо створити за кілька місяців після закінчення війни. Такі системи будуються роками.
Тому частина проєктів майбутньої України має створюватися вже сьогодні.
— Які напрями, на вашу думку, будуть особливо важливими для країни в найближчі десять років?
— Медицина та реабілітація, освіта, агротехнології, логістика, енергетика, цифрові технології. Але я б додав ще одну річ — людський капітал.
Можна побудувати сучасну будівлю та придбати найдорожче обладнання. Але якщо немає фахівців, здатних із цим працювати, жодної справжньої модернізації не відбудеться.
Тому інвестиції в людину — лікаря, інженера, науковця, підприємця — зрештою виявляються найважливішими.
— Після такої кількості реалізованих проєктів що сьогодні для вас є головним критерієм успішного бізнесу?
— Те, що залишається після нього.
Фінансовий результат важливий — без нього бізнесу не існує. Але якщо через десять чи двадцять років продовжує працювати створена тобою система, якщо вона розвивається, дає людям роботу, допомагає пацієнтам, виробляє продукцію або створює нову інфраструктуру, це вже інший рівень результату.
Напевно, тому мені завжди були цікавішими проєкти, розраховані не на швидкий ефект, а на довге життя.
— І останнє запитання. Який принцип ви вважаєте головним для підприємця, який хоче створювати справді нові проєкти?
— Не боятися мислити масштабніше за межі наявного ринку. Великий проєкт дуже часто спочатку здається надто складним, надто дорогим або несвоєчасним.
Але якщо ти розумієш, яку проблему він вирішує, бачиш перспективу й готовий послідовно йти до результату, поступово з’являються команда, партнери, інвестиції та можливості для його реалізації.
Для мене новаторство якраз і починається з цього — з готовності створювати сьогодні те, що стане необхідним завтра.
