Верховна Рада та уряд України продовжують свою роботу в умовах війни. Нещодавно парламентарі позбавили мандатів двох своїх колег та ухвалили бюджет країни на 2023 рік. Уряд змінив керівника держкорпорації НАК «Нафтогаз України», продовжила свою роботу «зернова угода» — з цих важливих питань для видання ElitExpert надав коментар політик, доктор технічних наук, професор Михайло Поживанов, який очолює Одеську міську організацію партії ВО «Батьківщина».
З початком війни доходи громадян та бюджету суттєво знизились, а Україна живе практично за рахунок допомоги міжнародних партнерів. Нещодавно Верховна Рада прийняла бюджет на 2023 рік, з чого він складається та за рахунок чого буде наповнюватись?
Наскільки я розумію, дефіцит ухваленого на 2023 рік бюджету України становить більше 38 мільярдів доларів за сьогоднішнім курсом, і цей дефіцит стосується практично всього соціального сектору. Оскільки зовнішнє фінансування видатків на війну та Міністерство оборони України заборонено, гроші МВФ та допомога, яку ми отримуємо від країн-партнерів, не можуть іти на ці бюджетні статті. Відповідно, практично всі кошти бюджету на наступний рік, які надійдуть від податків та зборів, будуть направлені на фінансування Міністерства оборони України. У той же час фінансування решти статей витрат, соціальних в першу чергу, повинні будуть покриватися зовнішньою допомогою. Тому говорити про реальність цього бюджету дуже важко.
Сьогодні головна проблема в тому, що у зв’язку з атаками на енергоструктуру країни і як наслідок – плановими відключеннями електрики, офісні центри та промислові підприємства не можуть працювати в нормальному режимі. Вони змушені закуповувати резервні джерела живлення та генератори, щоб мати змогу стабільно працювати, а це додаткові витрати, які держава не компенсує. Крім того, для всього бізнесу залишається ще одна стаття витрат, яку місцеві ради громад та міст можуть скасувати, але не роблять цього – це податок на землю та нерухомість, які потрібно сплачувати навіть якщо підприємство взагалі не працює.
Нажаль ні уряд, ні Верховна Рада, ні органи місцевого самоврядування, які ці податки встановлюють, навіть не розглянули дані питання. Хоча можна було внести зміни до законів, і на період воєнних дій або зменшити або відстрочити сплату податків на землю та нерухомість і підтримати бізнес.
Маючи великий досвід роботи в економіці та бізнесі, я реально розумію, хто і за що платить до бюджету. Якщо підприємство має кошти і йому потрібні працівники, воно сплачує заробітну плату та відповідні податки. Люди мають роботу, а держава – наповнення бюджету. Якщо немає прибутку та обороту у підприємства – немає податку на додану вартість. Але податок на землю та нерухомість у будь-якому випадку потрібно платити. На мою думку, такий підхід є абсолютно неправильним, тому що це остаточно добиває весь малий та середній бізнес. Влада обов’язково повинна приділяти увагу таким питанням і робити кроки назустріч підприємцям.
Щодо статей фінансування освіти, культури та спорту, воно заплановане за залишковим принципом. Під час Другої світової війни, коли Уїнстону Черчіллю так само запропонували скоротити витрати і всі кошти направити тільки на армію, він сказав «а заради чого ми воюватимемо», якщо ми не фінансуємо нашу освіту, культуру та спорт.
Як засновник виставкової галереї, можу сказати, що сьогодні існувати тільки за рахунок приватного спонсорства досить важко. Ми щосили намагаємось утримувати роботу нашої галереї, реально розуміючи, що дохідності практично немає. Навіть логістику з доставки картин для виставок, зарплатня охороні та працівникам галереї – все це сплачується з особистих заощаджень. Але ми розуміємо, що працювати все одно треба, бо культура є елементом нормально життя для людей. На жаль, на весь Київ, приватних галерей, які сьогодні продовжують працювати — не більше чотирьох-п’яти.
Загалом ми розглянули лише кілька проблемних моментів бюджету на наступний рік, тому фракція «Батьківщина» у Верховній раді не даремно не голосувала за нього. Але його було прийнято, бо серед нардепів — колоборантів вистачає, котрі боячись за свою майбутню політичну долю, готові підтримувати будь-які пропозиції, які вносяться на розгляд Верховної Ради владою, і проблем із голосами там немає.
Але не лише у Верховній Раді така ситуація, коли за питання влади голосують депутати від заборонених партій, насамперед від ОПЗЖ. Схожа ситуація відбувається і в регіонах — в обласних радах, районних та громадах усіх рівнів. Як я раніше вже казав, на мою думку, усі депутати від заборонених партій мають бути позбавлені мандатів найближчим часом і мати заборону на балотування мінімум на 5-10 років.
Вони можуть працювати, займатися бізнесом, але до органів влади їм шлях має бути закритим. Бо ми сьогодні спостерігаємо у багатьох областях України, як депутати від заборонених партій практично повністю лягли під владу та голосують за все, що їй потрібно. Та й сама влада має побоюватися таких речей, бо всі ці депутати обирались за гроші Медведчука, Льовочкіна, Бойка, Столара та подібних до них, і потрібно реально розуміти, що вони будь-якої миті переметнуться, і робитимуть те, що потрібно зовсім іншим, а можливо й ворогу.
Нещодавно Верховна Рада позбавила громадянства та мандата народного депутата Вадима Рабіновича від ОПЗЖ та Ігоря Васильковського від партії «Слуг народу». Чому тільки проти цих нардепів вжито таких заходів, чи це показові «страти» для народу.
Почнемо з причин позбавлення мандатів та громадянства – це наявність другого паспорту, а у нас подвійне громадянство заборонено, та іншого Конституція не передбачає. Але трактування законів та відповідальність має тенденцію подвійних стандартів, м’яко кажучи. Я навіть не торкаюсь питання тих, хто мав друге російське громадянство, а таких людей у нас в країні сотні тисяч.
Тому тут питання не стільки саме в цих народних депутатах, а в тому, що на наявність в українців другого громадянства довгий час заплющують очі. Особливо це стосується прикордонних областей України, де понад сто тисяч жителів мають угорське громадянство – це переважно Закарпатська область. Мешканці Чернівецької, частини Вінницької та частини Одеської областей мають румунське громадянство. Якщо говорити про Волинську, Львівську, Тернопільську та Івано-Франківську області – певна частина їхнього населення мають польське громадянство і теж не відмовилися від українського.
Тому у випадку з Рабіновичем та Васильковським, обираються певні люди і законний механізм починає працювати. Звичайно, сьогодні це питання вже дозріло, щоб його жорстко ставити на всіх рівнях влади. Ці двоє людей виїхали і не перебували на території України з початку війни, вони не брали участь у роботі парламенту як народні депутати, це викликало небажані запитання на будь-якій прес-конференції і мабуть таким чином їх вирішили позбутися.
Раніше називався щонайменше десяток прізвищ із нинішнього парламенту, хто нібито має друге громадянство, але якщо вони в країні і продовжують працювати у Верховній Раді, то як бачимо — щодо них такі питання не порушуються.
Це ж стосується й органів державної влади та місцевого самоврядування, де ми реально розуміємо, що такі випадки також є. Скільки було публікацій паспортів інших держав щодо міських голів, депутатів місцевих рад та суддів, але ніхто окрім ЗМІ ці питання не порушує. Якщо сьогодні, наприклад, перевірити будь-якого керівника Закарпатської області, то більшість із них чи члени їх сімей мають угорський паспорт.
Ми коли їздимо за гуманітарною допомогою, а це переважно через кордон з Угорщиною, то звичайно бачимо, як люди на нашому кордоні показують український закордонний паспорт, а на угорській митниці вже показують їхній паспорт. Це тільки те, що я сам бачу, працюючи по гуманітарному напрямку. А якщо взяти загалом, то, на мою думку, у нас в країні понад мільйон громадян мають другий паспорт. І тут треба або всіх позбавити українського громадянства, або дозволити всім подвійне. У тій же Австрії, неможливо отримати громадянство, поки ти не відмовишся від того, що вже є.
Це питання нашій державі потрібно буде в будь-якому випадку вирішувати. На мій погляд, подвійне громадянство має бути дозволене, але якщо ми говоримо про подвійне громадянство з країною-агресором, то в цьому випадку можуть вживатися якісь обмежувальні заходи.
Чому наприклад більшість українців отримували угорський паспорт, бо це дозволяло їм в’їжджати, жити та працювати на території Угорщини законно. Навіть коли з’явився безвіз, інтерес до цього не зник, оскільки дозвіл на роботу безвіз не дає. І для тих, хто хоче працювати, актуальність в іншому паспорті залишається. Крім того питання подвійного громадянства та подвійного оподаткування важливе для економіки. Україні, за великим рахунком, дозволити подвійне громадянство було б доцільно, оскільки перерахування коштів від наших заробітчан своїм сім’ям становили важливу частину валютного балансу країни і це допомагало владі в економічному плані.
Щодо страху, що станеться «відтік мізків» і найкращі поїдуть з країни, то паспортом ти їх точно не втримаєш. Якщо людина як фахівець затребувана, то вона поїде і працюватиме де завгодно.
Загалом, якщо подивитися на загальну світову тенденцію з цього питання, то дедалі більше країн, де було заборонено подвійне громадянство, змінюють своє законодавство та дозволяють мати другий паспорт. Це свобода вибору людини та свобода пересування.
Нещодавно керівник НАК «Нафтогаз України» Юрій Вітренко пішов з посади за власним бажанням, і уряд вже призначив на його місце Олексія Чернишова, який раніше обіймав посаду Міністра розвитку громад та територій. З чим пов’язані такі перестановки напередодні опалювального сезону і як ви оцінюєте ефективність роботи Нафтогазу?
В моєму розумінні, саме призначення Юрія Вітренка головою НАК «Нафтогаз України» було, м’яко кажучи, хибним. Ми бачили весь «професійний шлях» пана Коболєва та Вітренко, ще коли вони працювали разом у Нафтогазі та їх великі «здобутки».
Окрім того, нещодавно було оприлюднено інформацію про величезні зловживання у НАК «Нафтогазі України» на сотні мільярдів гривень, які представив керівник тимчасової слідчої комісії Верховної Ради Олексій Кучеренко. Комісія була створена для проведення аудиту роботи держкорпорації та її керівництва, і нещодавно подала перші звіти, які просто шокують.
На жаль, уряд постійно ігнорував розкрадання, багатомільйонні премії керівництву та наглядовій раді Нафтогазу, при збиткових показниках їх роботи. Постійне недоотримання бюджетом від компанії величезних коштів. Тому напевно зараз, після оприлюднення перших результатів роботи ТСК Верховної Ради, де показані зловживання на понад 200 мільярдів гривень, влада вже більше не в змозі відповідати на питання, що виникають у всіх, і пішла на заміну керівництва Нафтогазу.
Щодо нового голови держкомпанії, пана Чернишова — дай Боже, щоб прийшовши на посаду керівника Нафтогазу, він не продовжив справи попередників, просто змінивши людей на потоках.
Щодо самої компанії та її ефективності, за великим рахунком структура НАК «Нафтогаз України» перетворилася на посередницьку, оскільки ті, хто займаються транспортуванням — «Укртрансгаз», та видобутком газу — «Укргазвидобування», працюють окремо і є незалежними компаніями. Тому навіщо потрібна ця посередницька структура, яка просто відбирає обсяги газу та намагається перерозподілити його по всій країні, встановлюючи тарифи та отримуючи надприбутки – мені важко сказати. Тим більше, коли отримані прибутки не передаються до бюджету країни, а оскільки НАК «Нафтогаз України» є державною компанією — вона зобов’язана це робити.
«Укргазвидобування» та «Укртрансгаз» цілком самостійно видобувають і транспортують наш газ, а вже розподіл по регіонах може бути не в тому фінансовому обсязі та монополії, яку Нафтогаз забрав на себе. Це багатомільярдна структура, користі від якої немає ніякої.
«Зернову угоду» продовжили, хоча Росія то виходила з неї, то поверталася. У всіх переговорних процесах по «зерновому коридору» велику роль відіграє Туреччина. Це є це результатом зміцнення Туреччини на континенті та наскільки логічним є придбання нею такого впливу?
Певна жорстка позиція Туреччини щодо різних питань однозначно присутня. Вони зуміли відстояти свої інтереси в Азербайджансько-Вірменському та у Сирійському конфліктах. Їхня позиція щодо кримських татар була почута Росією, що дуже важливо для Туреччини.
Загалом вони мають можливість розмовляти у світі на рівних. З яких причин – це ментальність колишньої Османської та Російської імперій, які у свій час воювали, в інший – товаришували проти Заходу, що сьогодні превалює – складно сказати.
Крім того, Туреччина намагається впливати на весь арабський світ, граючи в цьому регіоні важливу геополітичну роль. Одна з головних її переваг – це транспортна складова, адже на сьогодні Північні потоки не працюють, постачання газу через Україну досить обмежене, і саме тому Турецький потік та газовий хаб у Туреччині цікавий і для Росії, і для Європи. Введення обмеження цін на російський газ та нафту може бути прийнято найближчим часом, тому важливість Турецького хабу зростає, бо на ньому це вже буде не зовсім російський газ, а як би турецький, на який санкції не поширюються.
Окрім того Туреччина завжди була ринковою країною, яка постійно торгувала і ні від чого не відмовлялася за всіх часів. Те саме ж і з зерновим коридором, це участь Туреччини у логістиці та супроводі, а сьогодні витрати на перевалку зерна величезні, ринок виріс, і ми реально розуміє, що насамперед турецькі компанії отримують від цього прибуток. Як цей прибуток ділиться між іншими учасниками ринку, з тим же Путіним, ми не знаємо – але розуміємо, що він один із найбагатших людей світу, який завжди заробляв – нафта, газ, зброя – це все що приносило йому персонально мільярди. Про це теж не потрібно забувати.
І на останок — половина портів Туреччини і більшість готельної інфраструктури належить великому російському бізнесу. Тому всі ці моменти зрозумілі, і я думаю що ті, хто контролює Федеральну резервну систему США та можуть відстежити будь-які рахунки в доларах, чудово розуміють роль у цьому Туреччини, яка грає за себе та свої інтереси.
